Четвер, 22.06.2017, 15:08
Вітаю Вас Гость | RSS

Світло Любові

Каталог статей

Головна » Статті » Історичні нариси святих місць

Люрд

ДЕЯКІ ПРОЧАНСЬКІ МІСЦЯ, ЯКІ ЗНАХОДЯТЬСЯ ЗА КОРДОНОМ

Люрд

 

В південно-західній частині департаменту Високі Піренеї, на висоті біля 400 метрів над рівнем моря, в гірській місцевості, густо вкритій зеленню, спираючись на Піренейське підгір’я, долиною протікає стрімка річка Ґава, на берегах якої розкинулося чудове містечко Люрд. У цьому місці сходиться сім долин передгір’я Піренеїв місцевості Лаведан.

У минулі історичні часи місто Люрд славилося своєю фортецею, яка оберігала навколишню територію від нападів ворогів. До 1858 року фортеця Люрду давно вже втратила своє минуле оборонне значення. Залишилися хіба що цікаві історичні спомини та легенди з минулих часів.

В убогому містечку проживало біля чотирьох тисяч мешканців, які займалися переважно землеробством та працювали на важких роботах у каменоломнях. Ремісництва і торгівлі в ньому було рівно стільки, щоб забезпечити всім необхідним маленький військовий гарнізон, який був там розквартирований.

А тепер поговоримо трохи про дівчину-підлітка Бернадетту, яка і стала причиною духовного розцвіту Люрду, і, звичайно, причиною написання цього молитовника-путівника. Батько Бернадетти Франсуа Субіру одружився з матір’ю Бернадетти Люсі Кастерот 19 листопада 1842 року. Йому було 35, а їй - 17 років. На початках спільного життя сім’я належала до людей середнього достатку, бо Франсуа був мельником, а в ті часи така професія вважалася досить прибутковою. Та дуже швидко доля почала відвертатися від них. Водяний млин, який називався “Млин Боллі” і якого винаймав Франсуа, потребував для доброго бізнесу трохи більше води, ніж мала та місцевість, тому мельник не завжди міг виконати замовлення. З’явилися й інші непорозуміння з клієнтами млина та владою. З часом видатки почали перевищувати прибутки і родина позбулася млина. Далі були хіба що різні поневіряння бідної сім’ї. Нестатки в родині були такими великими, що часто продуктами допомагали сусіди, шкодуючи постійно голодних дітей.

Бернадетта була першою дитиною в сім’ї Субіру, народилася 7 січня 1844 року, коли вони жили ще у “Млині Боллі”, але через певні обставини не змогла отримати багато ласки від своєї матері. Коли дівчині було п’ять місяців, мати прийшла з роботи втомленою і, сівши за стіл, задрімала. Свічка, яка горіла на столі, впала на неї, одяг почав горіти, жінка отримала великі опіки і більше не могла годувати дитину грудьми.

Одна їхня знайома Марі Лаж із села Бартре дізналася про нещастя, яке спіткало родину Субіру і вирішила їм допомогти. Якраз тоді вона втратила свого сина, ровесника Бернадетти, і могла годувати дитину, а тому взяла її до себе. Родина Марі Лаж була доброю і заможною, мала велику господарку, і Бернадетта прожила там три роки, а потім повернулася додому. Коли дівчині було вісім років, Марі Лаж взяла її до себе на ціле літо пасти вівці. Так було і в наступні роки.

На початку 1857-го року Бернадетті виповнилося тринадцять років. Вона стала веселою усміхненою дівчинкою з темними очима і чорним волоссям. Проте відставала від своїх ровесниць у фізичному розвитку - була меншою зростом, часто хворіла (приступи астми супроводжували її з дитинства аж до самої смерті). На той вік її ровесниці вже давно пройшли релігійну підготовку та прийняли Першу Сповідь і Причастя, а Бернадетта ще не ходила до школи і, звичайно, не вміла ні читати, ні писати.

Як було вже описано вище, сім’я Субіру перебувала у великій бідності, і для того, щоб у зимовий період обігріти своє примітивне помешкання, досить часто діти ходили в ліс, щоб назбирати хмизу чи обламаних негодою гілок.

Так було і в цей четвер, 11 лютого 1858 року. Бернадетта разом зі своєю сестрою Марі та сусідською дівчиною Жан Абаді пішли по хмиз у ліс. Збираючи гілля, вони непомітно наблизилися до невеличкого потічка Жава, який спускався з-поміж гір і впадав у річку Ґава, якого їм потрібно було перейти. Але було дуже холодно: дув сильний вітер, трохи піднялася вода в потічку, тому діти вирішили піднятися вверх проти течії і десь там знайти легший перехід.

Так вони підійшли аж до підніжжя пагорба Монтань де Еспеле, тобто до скелі, в якій було декілька печер, утворених природою. Люди називали це місце “Печера-гора”. Найбільша печера називалася Массабієль і була за розміром приблизно 10 метрів завширшки, 6 метрів завглибшки і десь стільки ж висоти. Рибалки, пастухи та інші люди, які приходили за дровами, часто в цій печері знаходили притулок від негоди. Але старші місцеві жителі старалися обходити цю місцевість стороною і розповідали про печеру Массабієль страшні, неприємні пригоди та історії.

Власне в цій печері дівчата і побачили багато гілля, якого нанесла вода, і вирішили його забрати. Але потрібно було перейти потічок. Марі Субіру і Жан Абаді зняли взуття та панчохи і босоніж перейшли через воду, яка була дуже холодною і сягала вище колін. Перейшовши на другий берег, вони почали розтирати свої ноги, щоб хоч трохи зігрітися. Бернадетта не хотіла замочити ноги, бо часто хворіла і вирішила кидати великі камені у воду та в той спосіб зробити собі перехід, але з тієї затії нічого не вийшло.

Сестра Марі сказала Бернадетті залишатися на місці, а вона сама назбирає гілля для обох. Бернадетта все ж таки вирішила перебратися на інший бік потічка, пройшла трохи вверх за течією, шукаючи легшого переходу, але нічого не знайшла, тому повернулася на попереднє місце і почала роззуватися. Коли вже зняла праву панчоху, то почула сильний порив вітру, оглянулась навколо і відчула якусь дивну тишу. Навіть дерева не ворушилися від вітру. Дівчина вирішила продовжувати роззуватись, але глянула на печеру і побачила, що в правому верхньому кутку, де знаходилася одна з маленьких печер, біля стіни, виросли два великі кущі шипшини. Довге їх гілля схилялося аж до землі і чомусь на загальному фоні тиші воно якось дивно рухалося.

Враз ніша печери і шипшинові кущі опинилися в якомусь чудесному сяйві. Перед сяйвом з’явилася гарна Пані в білому довгому одязі з білою накидкою, який вкривав її від голови аж до п’ят. Одяг був підперезаний голубою широкою стрічкою, довгі кінці якої звисали донизу. На кожній ступні незнайомки розквітло по одній жовтій рожі, а з руки звисала довга вервиця. Пані виглядала дуже гарною, милою, делікатною, усміхненою. Вона була невисокого зросту і спокійно стояла у вузькому овалі ніші в стіні. Бернадетта подумала, що то їй привиділося. Швиденько протерла очі, але прекрасна Пані в білому одязі не зникла, а стояла на тому самому місці і, здавалося, була ще привітнішою.

Спочатку дівчина злякалася, але з’явилося якесь дивне відчуття до цієї Пані в білому одязі, тому вирішила вийняти з кишені свою вервицю і хоча би перехреститися. Та, на жаль, це їй не вдалося. Руки стали дуже важкими, ніби паралізованими, і не хотіли її слухатися.

В цей час Пані в білому одязі взяла в руки свою вервицю, перехрестилася і попросила Бернадетту, щоб та її наслідувала. Тепер дівчина вже легко перехрестилася і прочитала молитву “Богородице Діво”. Страх у неї зник. Бернадетта стала на коліна і далі вони молилися вже разом. Марі Субіру разом з приятелькою декілька хвилин спостерігали, як Бернадетта стала навколішки біля печери і молиться, а потім навіть відмовляли її від такої затії, нагадуючи, що для цього є Церква, а надворі дуже холодно. Та Бернадетта нікого не чула, і дівчата побігли збирати дрова, бо дуже замерзли. Вже пройшло багато часу, а дівчина все стояла на колінах і не могла надивитися на красу, якої раніше і уві сні не могла побачити.

Цікаво, що Бернадетта чула голос Пані в білому одязі під час молитви, але вуста в неї не ворушилися. В такий же спосіб вона і попросила дівчину підійти ближче, і хоча посміхалася до неї, та не наважилася підійти. Потім Пані простягнула руку в напрямку до Бернадетти, посміхнулася і легенько вклонилася, наче прощаючись.

В одну мить ніша в скелі стала порожньою, залишилися хіба що шипшинові кущі. Бернадетта відчувала повноту щастя, вона не знала, хто була та Пані в білому одязі, але відчувала, що та Пані є дуже доброю і, напевно, від Бога.

В даному розділі я описав історію першого Об’явлення Пресвятої Богородиці дівчині Бернадетті, але подібних Об’явлень було аж вісімнадцять. Кожне Об’явлення вносило щось нове у життя Бернадетти та й у життя всього містечка Люрд. Я не хочу окремо описувати кожне Об’явлення, бо то не є предмет нашого розгляду в даній книжці-путівнику. Ці історії в повному обсязі я описав у інших книгах: “Люрд” та “Свята Бернадетта”. Зауважу лише, що деякі з Об’явлень були аж надто важливими. Наприклад у дев’ятому Об’явленні Пані в білому одязі просила Бернадетту розчистити джерело, пити з нього воду і вмити своє обличчя. Починаючи від дванадцятого Об’явлення, біля Печери Массабієль почали відбуватися зцілення хворих людей. У шістнадцятому - Пані в білому одязі назвала своє ім’я: “Я є Непорочне Зачаття”.

Починаючи з 1858 року життя провінційного містечка змінюється. Люди, які раніше ніколи не чули назви міста “Люрд” починають шукати його на мапі, починають згадувати назву цього міста на рівні великих історичних чи релігійних міст. Християни всього світу з повагою згадують назву цього міста і, по можливості, хочуть його відвідати.

Так що змінилося, що змусило людей по-іншому ставитися до цієї території?

Звичайно, земні причини таких змін не можуть дати, самі мешканці не змогли б зробити такої слави чи реклами для свого міста. Але що не можуть зробити прості звичайні люди, те може зробити Господь Бог. Для Нього немає ніяких обмежень, і якщо Він захотів прославити Свою Матір у цій місцевості, то, напевно, мав на те якісь Свої таємні причини. А ми повинні прийняти хіба той факт, що власне в Люрді сталося величне Об’явлення Матері Божої, і у всьому християнському світі це місце вважається тепер найбільшим Прочанським Центром. Кожного року понад 5 мільйонів прочан і туристів прибуває до Люрду хоча б на один день, щоб помолитися біля Гроти (Печери) до Пресвятої Богородиці, попросити заступництва і допомоги при різних негараздах, напитися Святої Води, побувати в Купелі, щоб позбутися своїх захворювань, набратися позитивної енергетики. Люрд став найбільшим світовим центром зустрічі християн з різним сприйняттям віри, центром відновлення віри, центром навернення, центром одужання, центром отримання надії на Боже благословення.

Величезний майдан між Базиліками майже весь час заповнений тисячами відвідувачів різних націй, різних конфесій, людей, які розмовляють на всіх мовах світу, з різним рівнем інтелекту, але зі щасливими і люблячими обличчями. Зліва від Верхньої Базиліки на високій горі споруджена Хрестна Дорога, яка весь час заповнена прочанами.

Кожного року в місяці травні можна побачити дуже цікаве видовище: більшість готелів та центрів для великих молодіжних груп переповнені військовими. То є час зустрічі військовиків зі всього світу, різних країн, різних родів військ, які, маючи обов’язок зі зброєю в руках захищати свої терени, прибувають до Люрду, щоб без зброї разом помолитися. Величезне розмаїття парадної форми військових, десятки оркестрів, менші та більші групи військових, юнаків та дівчат, які парадним карбованим кроком зі всіх вуличок прямують у напрямку до Гроти чи на Еспланаду, залишають незабутнє враження. Попри молитви і спільні відправи у різних місцях відбуваються концерти. Військові різних країн знайомляться між собою, і складається враження, що ти потрапив на величезні військові фестини. А, може, то і є майбутнє світового війська, - не розмовляти між собою мовою зброї, а мовою спільних молитов та взаємної любові.

Приємно згадати, що вже декілька років наші українські військові також приймають участь у таких зустрічах. Часто вони прибувають у Люрд разом з нашими військовими капеланами під керівництвом представника Синоду Єпископів УГКЦ в справі душпастирської опіки військовослужбовців усіх родів військ України - Преосвященнішого Єпископа Михайла Ковтуна. Правда, поки що з України приїжджає трохи замало військових, бо якщо від нас прибуває тільки один автобус, то з Польщі їх прибувають десятки. Думаю, що недалеко той час, коли від України буде приїжджати набагато більше військових і про нас будуть більше знати, бо то є престиж нашої держави.

Сьогодні Люрд - вже не провінційне містечко з однією парафіяльною церквою, яка функціонувала під час народження Бернадетти, а повний комплекс релігійних споруд та духовних структур для допомоги віруючим прочанам.

Вся територія, на якій знаходяться основні об’єкти релігійного спрямування, є умовно обгородженою, там діють строгіші правила поведінки, ніж у місті, і, щоб потрапити туди, є два основних входи та декілька другорядних. Основні входи мають назви: “Брама святого Йосифа” та “Брама Архістратига Михаїла”.

Церков, Каплиць та Святих місць у Люрді тепер є дуже багато і вони чекають на вас.

 

Зібрав та опрацював матеріал

о. Богдан Савчук

Молитовник-путівник для прочанина, Львів – 2006

 

Категорія: Історичні нариси святих місць | Додав: Andrew (05.06.2009)
Переглядів: 823 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Категорії розділу
Чудотворні ікони [16]
Молитви [9]
Історичні нариси святих місць [36]
Факти оздоровлення [1]
Дев’ятниці [0]
Вервиці [0]
Образки [8]
Різне [3]
Проповіді [7]
В даній категорії розділу, планується розміщувати проповіді, звернення священослужителів до християн
Колядки та віншування [0]
Короткі історії для душі [79]
Розважання та молитви [0]
Пошук
Наше опитування
Хто Ви є за віросповіданням?
Всього відповідей: 277
Міні-чат
200
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0