Одного разу могутній король скликав усіх чаклунів, мудреців та жерців свого королівства, жадаючи, аби вони показали йому Бога. їм загрожувала найстрашніша кара, якщо не потрафлять цього зробити. Бідолахи у відчаї рвали на голові волосся, не знаючи, що діяти. Тоді з’явився один пастух, який пустив вістку, що може дати собі раду з цим завданням.
Його відразу представили королю. Пастух вивів короля на терасу.
— Подивись на сонце! — сказав він.
За якусь хвилину король затулив очі і вигукнув:
— Ти що, хочеш, аби я осліп? О Господи!
— Сонце — це лише малесенька частинка Творця, — відповів йому тоді пастух, — ба навіть не одна іскра Його сяєва... Як же ти можеш сподіватися, що твої очі уздрять Його самого?
Щодня учень ставив одне і те саме питання:
— Як мені знайти Бога?
I щоденно отримував від свого учителя ту саму таємничу відповідь:
— Ти повинен цього хотіти.
— Але ж я прагну Його усім своїм серцем. Чому ж не знаходжу?
Якось учитель разом із учнем купалися в ріці. Раптом учитель вхопив хлопця за голову і занурив його цілого у воду і досить довго не відпускав. Бідолаха у цей час тільки розпачливо борсався, намагаючись вивільнитися.
Наступного дня учитель спитав:
— Чому ж бо ти так сіпався, коли я тримав тебе під водою?
— Бо мені страшенно бракувало повітря.
— От коли тобі буде дарована благодать так само відчувати потребу у Господеві — неодмінно знайдеш Його.