28 травня 2009 року

Вознесіння Господа Бога і Спаса

нашого Ісуса Христа

·           Коротка історія свята

·           Про ікону празника

·            Тропар та кондак

·           Празничний Апостол

·           Євангеліє

·           Проповідь

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, – вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

„Вознесіння” – ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Вознісшись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам’янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Вознесіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з’являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця віку (Мт. 28, 20). Невдовзі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церкву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небесної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровення про кінець цього світу (4, 3). Слава Його божественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби підтримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з’яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, – вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апостолів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза, і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П’ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

 Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Вознісся ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо ти єси Син Божий, ізбавитель світу.

Кондак, глас 6: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з’єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, ти кличеш до тих, що люблять тебе: Я з вами і ніхто проти вас. 

Діяння святих апостолів 1, 1-12

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з’являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі. 

Євангеліє від Луки 24, 36-53

В той час Ісус, воскресши з мертвих, став посеред учеників своїх і сказав: Мир вам! А вони, налякані і перестрашені, думали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожилися, і пощо помисли входять у серця ваші? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої, що Сам Я є. Діткніться Мене і глядіть, що дух тіла й костей не має, так як видите, що Я маю. І сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони з радости іще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їсти? Вони ж подали Йому частину печеної риби і бджолиного солоду. І взявши, їв перед ними. І сказав їм: Це ті слова, що Я говорив до вас, бувши іще з вами, що треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, і в пророків, і в псалмах. Тоді розкрив їм ум розуміти Писання. І сказав їм, що так написано є, і так треба було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих у третій день, і щоб у Його ім’я проповідувалося покаяння і відпущенння гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. А ви є свідки цьому. І ось Я пішлю обітницю Отця Мого на вас, ви ж сидіть в місті Єрусалимі, поки зодягнетеся силою з висот. І вивів їх ген до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. І сталося, як Він їх благословляв, відступив від них і возносився на небо. А вони поклонилися Йому і вернулися в Єрусалим з радістю великою. І перебували весь час у храмі, славлячи і благословляючи Бога. Амінь. 

Проповідь

Дорогі в Христі! З кожним церковним святом є пов’язана певна згадка. Сьогодні ми згадуємо і урочисто святкуємо празник Вознесіння Господнього. Минуло сорок днів від Воскресіння Христового, протягом яких учні Христові переживали невимовну радість розмов з Воскреслим Христом. В останній день свого видимого перебування на землі Господь, з’явившись зібраним апостолам, наказав не покидати Єрусалиму, але чекати обіцяного їм "іншого Утішителя Духа істини..." (Ів. 14. 16-17), вивів їх з Єрусалиму на гору до Витанії, по дорозі розмовляючи з ними про устрій Своєї Церкви на землі. На вершині гори Христос, пояснюючи апостолам, в чому полягає суть їхнього призначення, сказав їм: "Ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї ти Самарії і аж до краю землі" (Ді. 1.8). "І знявши руки благословив їх" (Лк. 24. 50). І побачили апостоли, що Господь починає підніматися від землі, хмара закрила Його від їх поглядів, а небо прийняло Ісуса у своє лоно.

І постає перед нами питання, як назвати це свято – радісним чи сумним? Господь у прославленому тілі залишає землю, розлучається з учнями і возноситься у небо. Ми знаємо із життя, що кожна розлука залишає у серці людини неприємний осад, смуток, про це також оспівують церковні пісні цього свята. На вечірні в одній із стихир чуємо: "Як апостоли побачили Тебе, Господи, життєдавче Христе, що возносишся на хмарах, у сльозах ридали і, глибоко засмучені з плачем благали: Не зостав нас сиротами, Владико". Але в це ж свято наша Церква, світло прикрашена, велично співає: «Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, подавши радість учням!» І сам євангелист зазначає, що апостоли по вознесінні Господа "повернулися в Єрусалим з радістю великою" (Лук. 24.52).

Через вознесіння Господнє відкрились Небеса, які так довго було зачинені для нас. Ось чому і Небо, і земля святкують цей великий день, повні радості. З любові до людини Господь зійшов на землю, жив серед людей, віддав за них на хресті Свою душу. З любові до людей Він і вознісся на небо. Пригадаймо слова Спасителя, сказані апостолам: "Краще для вас, щоб Я пішов; бо як не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до Вас" (Ів. 16.7). Цей Утішитель – Дух істини – допомагає вірним у їх земному житті.

Господь вознісся від нас на Небо і для того, щоб, подібно до сонця, зігрівати християн Своєю благодаттю. Під її промінням наші холодні серця стануть щедрою нивою, даючи духовні плоди для спасення наших ближніх. Також Господь вознісся, щоб відкрити двері до Царства Небесного. Водночас справджуються слова: "Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб де Я, і ви там були" (Ів. 14.2-3).

Ми – грішні люди, і, розуміючи це, мали б оплакувати свої гріхи. Але не падати у розпач, бо Господь сказав: "Я прийшов кликати не праведників, а грішників до покаяння" (Мт. 9.13). Покайтеся, відкиньте гріхи, і ви сподобитеся честі, однакової зі святими; припадіть до Христа з розкаянням, як грішниця, зверніться до Нього, як син блудний, змиріться, як митар, і знайдете спасення. "В домі Отця Мого осель багато", (Ів. 14.2) - говорить Господь.

Ісус вознісся на Небо в прославленому людському тілі, в якому до хресної смерті жив на землі і яке преобразилося в Ньому після Вознесення. І ми повинні радіти із того, що людська природа так звеличена Господом.

Через Вознесіння Господнє впале людство Христом підноситься від землі, від тління і смерті до вічного життя у Небі. Христос воскрес силою свого Божества, а через Вознесіння сподобив обожену і одуховлену людину великої честі і слави сидіти праворуч Бога Отця.

Вознісшись на Небо, Господь не полишив землю, а своєю Божественною присутністю став ще ближче до людини, до всіх, хто в нього вірує. Сьогодні Христос знаходиться на землі не тільки своїм всюдиприсутнім Божеством, але й у великій Тайні Євхаристії – Божественних Тіла і Крові Його, яких вірні стають причасниками. Преславне Вознесіння Спасителя на Небо було продовженням і завершенням Його прослави, як людини, що почалось у Воскресінні, і основою цьому став Христовий хрест. Тут здійснюється і завершується план спасіння людського роду.

Вознесіння Ісуса на Небо разом з тим відкриває для всіх віруючих в Нього шлях до Неба, до вічного життя, подібно до того, як Його смерть і Воскресіння є перемогою над гріхом і смертю для всього людства. Христос вознісся на Небо, як первісток серед померлих, показавши собою початок відкупленої і відродженої Ним людської природи. Він відійшов зі славою до Бога Отця, знищивши бар’єр між людиною і Богом.

У дні свого земного життя Христос сказав: "Коли піднесений буду від землі, Я всіх приверну до Себе" (Ів. 12.32). В світлі Вознесіння Христового ясною стає наша земна путь. Заради нас і нашого спасіння Христос пожертвував собою і вознісся з прославленим тілом на Небо. Шануймо ж цей великий празник, щоб наша віра була міцною, а любов діяльною, а життям славилося Пречисте Ім’я Боже. Нехай благословення Господнє, яке Ісус Христос подав при вознесінні Своїм учням і всім, хто був з ними, буде і на нас до віку! Амінь.

о. Святослав Ласковий

"Сівач", травень 2009 Ч. 5 (116) рік 11