7 червня 2009 року

Зіслання Святого Духа. П'ятдесятниця

Коротка історія свята

Про ікону празника

Тропар та кондак

Празничний Апостол

Євангеліє

Проповідь

Отець Церкви про празник

Коротка історія

Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання Святого Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Святого Духа або День Святої Тройці.

В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Святого Духа. А це тому, що Східна Церква з давен-давна має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День св. П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові, як третій Божій Особі.

На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379).

Про ікону

У празнику Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець пішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об'явив (Йо. 14, 26). Оскільки учні не змогли зразу прийняти все, а Христос казав, що має ще „багато” що їм оповісти, то зробити це мав Святий Дух: „Дух істини... наведе вас на всю правду” (Йо. 16, 13).

Великі майстри східної ікони воліли зосередити свою увагу на найважливішому: на народженні Церкви. Як не дивно, але тут нема постаті Богородиці. Проте не забуваймо, що апостоли сидять на кріслах, як учасники Вселенського Собору. Посеред них бачимо порожнє, але освітлене місце: це невидимий, але завжди присутній Христос, Глава свого містичного Тіла.

Іконографічна композиція цього празника має вгорі традиційний півкруг неба, який символізує Божу присутність. З неба спливають світлі промені дарів і ласк Святого Духа. Звичайно зображені Апостоли, які сидять півколом. Півколо – це символ об'єднання Церкви. Над усіма Апостолами є вогненні язички, якими проявилася присутність Святого Духа (Ді. 2, 3). Другий прояв – шум вітру – неможливо зобразити візуально, але його можна відчути посередньо – у виразах збудження та схвильованості Апостолів, бо вони, крім цього, почали говорити різними мовами (Ді. 2, 4). Вогненні язички саме й нагадують про цей дар мови. Крім того, вогонь очищує та гріє, отже, вогненні язики – це вияв нового, теплого відношення любові між Богом та людьми. Як колись Бог об'явився Мойсеєві у горіючому кущі, так і тепер – у вогненних язиках.

Колись, при будівництві вавилонської вежі, Бог покарав гордість будівничих тим, що замішав їх язики-мови, бо це був бунт проти Бога. Тепер же Святий Дух дає Церкві новий дар язиків-мов, щоб таким способом сповнилася місія поширення Божої правди. Св. Йоан Предтеча пророкував, що Христос буде христити водою і вогнем (Мт. 2, 11). Це сповнилося у Христовому хрищенні та у Зісланні Святого Духа.

Св. Павло, який історично не був присутній при цій події, як і при Вознесінні, тим не менше зображений на іконі. Він символізує всіх неприсутніх, в тому числі й нас, яких у Церкві Христовій надихає та навчає Святий Дух.

У нижній частині композиції, в темноті, часто зображена алегорична людська постать. Це Космос, тобто всесвіт, який, обтяжений гріхами Адама та людства, чекає у темряві на просвічення та очищення. В простертих руках він тримає рушник, щоб прийняти Божі ласки.

Архітектура й стіни символізують Христову Церкву, яка є видимою спільнотою всіх віруючих. Хто шукає правди, той може знайти Христа й наглядно бачити Його у навчанні Церкви та у відданому житті вірних.

Тропар та кондак

Тропар, глас 8: Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого, і ними уловив вселенну. Чоловіколюбче, слава тобі.

Кондак, глас 8: Коли ти, зійшовши, язики змішав, розділив ти народи, Всевишній. Коли ж вогненні язики ти роздавав, у з'єднання всіх ти призвав. І одноголосно славимо Пресвятого Духа.

Діяння святих апостолів 2, 1-11

В ті дні, коли настав день Пятдесятниці, всі апостоли були однодушно вкупі. Аж ось зненацька залунав із неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. і з'явились їм поділені, мов вогонь, язики, і сіли на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм говорити. Були ж у Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлася сила народу і збентежилася, бо кожний чув, що вони говорили його мовою. І дивувалися всі, і чудувалися кажучи один до одного: Хіба ось всі, що говорять, це не галилеяни? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї й Кападокії, Понту й Азії, Фригії й Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що прибули, юдеї і проселіти, крітяни й араби, як ми їх чуємо, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі!?

Євангеліє від Івана 7, 37-52; 8, 12

Останнього великого дня свята стояв Ісус і кликав на весь голос: Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання: Ріки води живої потечуть із нутра його. Так Він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в Нього. Бо не прийшов був ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений. Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: Він справді пророк. Інші говорили: Він — Христос. Ще інші мовили: Чи Христос прийде з Галилеї? Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, з села Вифлеєму, звідки був Давид? І виник роздор через Нього серед народу. Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав на Нього рук. Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: Чому ви Його не привели? Слуги відповіли: Ніколи чоловік не говорив так, як Цей чоловік говорить. Фарисеї казали: Чи й ви дали себе звести? Невже хто зі старшини або фарисеїв увірував у Нього? Та проклятий народ, що не знає закону! Озвавсь до них Никодим, що приходив до Нього вночі, один із них: Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу і не довідавшись, що він робить? Ті йому у відповідь сказали: Чи й ти з Галилеї? Розсліди і побачиш: з Галилеї пророки не приходять. І знову говорив до них Ісус, кажучи: Я — світло світу. Хто йде за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя.

Проповідь

Свято П’ятидесятниці було давно відомим в Ізраїлі, воно святкувалось на п’ятдесятий день після Пасхи і було урочистістю рільників-хліборобів. В цей день євреї здійснювали паломництво до Єрусалиму, де у святині вони повинні з’явитися перед лицем Бога. У книзі Виходу знаходимо наступний припис: «Тричі на рік святкуватимете празники на мою честь… Ти пильнуватимеш також свята жнив, перших плодів праці твоєї, того, що ти сієш у полі; і свята збору, під кінець року, коли збиратимеш з поля працю твою. Тричі на рік мусить показатися вся чоловіча стать перед Господом Богом» (Вих 23,14;16-17).

Подія приходу Святого Духа описується в Діяннях апостолів. Святий Дух є істинним Богом, Третьою Особою Божою. Він є Духом мудрості та знання, котрий зцілює і творить чудеса, як читаємо в першому посланні св. апостола Павла до Коринтян (пор. 1Кр 12,7–11). В цей день ми в особливий спосіб повинні зрозуміти, що Господь бажає бачити нас в єдності, подібній до з’єднання апостолів. В цей день вони (апостоли) отримали також особливий дар: «Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді 2,4). З учнями Ісусовими сталося чудо: над ними «з’явилися не тільки поділені язики, мов вогонь», але ці знаки вказували на те, що вони отримали дар говорити різними мовами, на відміну від тих, хто слухав та чув свою рідну мову. Згодом, коли св. ап. Павло хрестив в Ефесі людей, відбулось щось подібне, і «як Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкувати» (Ді 19,6). Отже, апостоли заговорили зрозумілими для зібраних людей мовами, тепер для них не існували національні й мовні перешкоди. Це був видимий знак єдності, котрого навчав Святий Дух. Вони почали проповідувати не тільки для євреїв, але і для інших народів. В древньому Ізраїлі вважалося майже неможливим залучити до правдивої віри інші народи, юдеї оминали їх, навіть найбільш близьких самарян вважали за нечистих, щоб спілкуватись із ними. Але Всевишній подібну ситуацію бачить по-іншому.

Непорозуміння між народом, згідно Біблії, сталося внаслідок гріха вавилонської гордині. І, коли серед християн існує егоїзм, гордість, бажання вивищення та слави – ці гріхи ведуть до розділення серед друзів, в сім’ї, серед народів і навіть Церков. Так, здається, що говориться на одній мові, а мимо того друзі не знаходять спільного розв’язання проблеми, неможливо порозумітися між собою, люди стаються сліпими й глухими на потреби інших. Про такий нездоровий стан згадує пророк: «Виведи люд сліпий, хоча він має очі, глухих, хоч вони мають вуха» (Іс 43,8). Чомусь в інших шукаємо тільки зла і, найменший недолік побільшуємо в ближньому до великих розмірів, неописаних за величиною, а оминаємо, щоб зауважити хоч би дрібку добра, що посідає людина. Тоді, замість виховуватися на добрих початках, зростаємо на негативній енергії. Це приносить шкоду душі й викликає ворожість. І тільки Святий Дух в силі об’єднати те, що не об’єднується створінням.

Божа благодать, що вилилась на апостолів, вчинила з ними чудо, вона перемінила їх із слабких, непостійних й боязких, на нових людей, відроджених Духом Правди, котрі залишились такими ж слабкими, але не самотніми і скріпленими Божою силою. Кожен із нас повинен й може досвідчити прихід Святого Духа в душу, бо Він не змінився і є тим самим, як і колись; кожна людина може отримати все, що потрібно для оновлення. Бог прагне, щоб ми до нього приближувалися: «І спізнаваймо, намагаймось Господа спізнати; його прибуття певне, як зірниця, як дощ, він до нас прийде; немов весняний дощ, який зрошує землю» (Ос 6,3).

Дорогі брати і сестри! Нам необхідно прислухатись до голосу Господа, котрий, приходячи на наш заклик, освячує життя кожної людини і цілого світу. Тільки Він здатний змінити нас, але не наші найкращі постанови. Святий Дух повинен жити в нас, а не з нами; Він повинен увійти в наше нутро та збудити серце й духа. З нашого боку потрібно приготувати у собі місце: чисте та розкаяне серце. Нам дається згори розуміння всього доброго, щоб відкинути забобони, сумніви та упередження. Ціллю нашого життя є пізнати Бога, полюбити Його і ближніх безкомпромісно, жертовно. Лише таким чином ми зможемо осягнути небо і стати справжніми учнями нашого Спасителя. А ставши на цей шлях, ми обов’язково відчуємо на собі благословення Христове і благодать – допомогу Царя Небесного. Тільки із Третьою Особою Божою можна довершити багато духовного добра як для себе, так і для ближніх: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь» (1Кр 12,7). Тому не вартує впадати у відчай та невіру, щоб покінчити злом та грішними навиками. Хто вірить щиро у Бога, той все з Його допомогою здолає осягнути, покладе всі труднощі під ноги й піднесе на них пам’ятник перемоги. Влучно оспівано про святого Духа у Вечірніх стихирах: «Усе подає Дух святий: пророків посилає, священиків удосконалює, неграмотних мудрості навчає, рибалок богословами появляє, і єднає всю церковну спільноту» (Стихири на "Господи взиваю я", Вечірня зіслання Св. Духа). Віддаймося у руки Святого Духа з надією, щоб наше життя цілковито змінилося на праведне, а всі перешкоди в Його ім’я подолаємо. У день цього великого торжества закличмо єдиним серцем: «Пречистий, нескверний, безначальний, невидимий, неосяжний, недослідимий, непереможний, незмінний, безмежний і безгрішний Господи!» - помилуй нас (Вечірня, Перша коліноприкл. молитва даного свята).

Владика Ігор (Возьняк)

м. Львів, 15.06.2008

Отець Церкви про празник

Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом — приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись, аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа. І наш Господь, коли на Нього після хрещення зійшов Святий Дух у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його усіма своїми спокусами, але нічого не зміг Йому вдіяти, як і пишеться про це в Євангелії від Луки: "І закінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до якогось часу" (Лк. 4:13). Господь же Ісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, хто прийняв Духа і хто бореться та перемагає, Святий Дух скріплює й подає силу перемагати кожну спокусу.   Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються досягнути досконалості. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне до обличчя людини, друге обличчя подібне до тельця, третє — до лева, четверте — до орла. Перше обличчя Серафима (з людським обличчям) означає вірних, які, живучи у світі, зберігають заповіді, на них покладені. Якщо хтось з них вступить до монашества, то він стає подібним до обличчя тельця, тому що несе важкі труди у виконуванні монаших правил та здійснює більші тілесні подвиги. Хто, удосконалившись в приписах спільного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до вигляду лева — царя диких звірів. Коли ж переможе він невидимих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Святим Духом і побачить Божі видіння. Тут уподібниться до обличчя орла: його розум тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, тим самим нагадуючи шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне блаженство.   Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні чесноти, котрі вінчаються благословенням, є заповідями Божими. Намагайтесь сповнити ці веління Духа, якими оживляються ваші душі і за посередництвом яких приймете ви Господа: вони ж є безпечним шляхом...   Із творів Св. Антонія Великого Для створення сторінки використано такі видання: Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004; Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999; Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.   http://www.ugcc.org.ua/688.0.html