 Свято введення в храм Пресвятої Богородиці, яке Східна Церква відзначає 4 грудня (21 листопада — ст. с.) належить до 12 найбільших церковних свят. Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм Богородиці. Основою цього свята, як і Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, насамперед Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії». У цих творах розповідається, що батьки Пречистої Діви Марії, святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що коли у них з'явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалиму. Господь вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Там Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівчина, не була заручена зі святим Йосифом. Празник Введення в храм пресвятої Богородиці має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст. Проте поширеним на усьому Сході він став кількасот літ після цього — з проповідей на цей день Царгородських Патріархів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) відомо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря імператор Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник внесений і до грецьких місяцесловів з IX століття — саме з цього часу це свято стає загальнопоширеним. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою «Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки». Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст.), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада там сказано таке: «Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ». Евергетицький типікон з XI ст. містить службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець. На Захід свято Введення прийшло досить пізно — аж в кінці XIV століття, а в середині XV ст. — поширилося по всій Європі. Західна Церква відзначає це свято 21 листопада. У середньовіччі, як зазначає Юліан Катрій у книзі «Пізнай свій обряд», Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.
Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея "Про Різдво Пречистої Діви Марії". Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з'явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.
Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст., але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) з'ясовуємо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в грецьких місяцесловах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: "Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки". Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст.), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада так каже: "Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ". Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.
На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі. І Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.
Про ікону: Храм — одне з фундаментальних релігійних понять: домівка Бога серед людей. У Старому Завіті храм є місцем, обраним самим Богом, місцем благодаті, де під час посвячення з'являється слава Ягве у вигляді хмари, яка наповнює Святиню (див. 1 Цар. 8, 10-11). Зі всіх частин світу сюди йшли на прощу, щоб споглядати "обличчя Боже" (Пс. 42, 3).
В іконографії ці мотиви одержують Богородичне значення. Хмара, котра отінила гору Сіон, провіщає зіслання Святого Духа на Марію у Благовіщенні (див. Лк. 1, 35). І вступ до храму створює основу для апокрифічної оповіді, сповненої символічного значення. Розповідається, що у віці трьох років Богоматір прийшла до храму не на прощу, а щоб мешкати там постійно. Одержуючи поживу від ангела, вона працювала над виготовленням завіси для Святая Святих. Приведену родичами, її зустрічає священик Захарія, символ Старого Завіту. І він представляє Богові Матір Того, Кого потім Вона сама приведе до того ж священика.
Празник Введення у храм урочисто святкувався ченцями. Вони вбачали у ньому класичний приклад споглядання, класичним взірцем якого є Марія. Хліб, який приносять ангели — це th еоriа — бачення — Бога, наскільки воно можливе у цьому житті. Марія одержує цей хліб, працюючи над тканням покрову для Святині. Ще Ориген бачив у цьому покрові символ людськості Христа, крізь котру слід проникнути духовним поглядом, щоб відкрити у смиренній подобі божественність Слова. Людськість, яка для інших приховує Бога, для Марії відкриває Його.
Марію вводить в храм процесія дівиць із запаленими свічками: чистота серця та світло благодаті є обов'язковою умовою для пізнання Божих таїнств (див. Мт. 5, 8).
Іноді Пречисту зображають в ту мить, коли вона збирається піднятися на три сходини, які ведуть до храму: від th еоriа(споглядання) видимих речей перейти до споглядання невидимих, а насамкінець — до "богослов'я", споглядання Пресвятої Тройці.
Твердячи, що під час цієї події Богородиці було лише три роки легенда прагнула підкреслити, що духовна зрілість значно відрізняється від фізичної, і те, що втаєне від мудрих світу, може бути відкрите дітям (див. Лк. 10, 21).
Тропар та кондак: Тропар, глас 4: Днесь благовоління божого предзображення і спасення людей проповідання, у божому храмі Діва ясно з'являється і Христа всім предзвіщає. Їй і ми голосно закличмо: Радуйся, промислу Створителя сповнення.
Слава, і нині: Кондак, глас 4: Пречистий храм Спасів, дорогоцінна світлиця і Діва, священна скарбниця божої слави днесь уводиться в дім Господній, благодать з собою вводячи, що в Дусі божественнім, яку оспівують ангели божі: Вона є оселя небесна.
Послання святого апостола Павла до Євреїв 9,1-7: Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і земну святиню. Бо зроблено перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься Святе. За другою ж завісою був намет, званий Святе Святих, із золотим жертовником кадила та з кивотом завіту, увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розквітлий жезл Арона і таблиці завіту. А зверху над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол. Але про те тепер не час говорити докладно. При такому влаштуванні всього, у перший намет входили завжди священики, виконуючи службу а в другий - раз на рік лиш архиєрей, і то не без крови, яку приносив за свої й людські провини.
Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28: В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що і сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи отже їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому. Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що Тебе кормили. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають його.
http://diocese.ko.if.ua/
|
