Проголошення вірним

Української Греко-Католицької Церкви

2010 року Божого Роком християнського покликання

з особливим наголосом на покликанні

до богопосвяченого життя

Всесвітлішому та всечеснішому духовенству,

преподобним братам і сестрам у чернечому житті,

дорогим братам і сестрам у Христі – мирянам

Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі у Христі!

Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви на своєму останньому засіданні, яке відбулося у грудні 2009 року, постановив присвятити 2010 рік темі християнського покликання з особливим наголосом на покликанні до богопосвяченого життя. Це стало логічним продовженням тем попередніх років. Зокрема, 2008 рік був присвячений розглядові християнського покликання взагалі. Ми пояснювали вірним нашої Церкви, що кожна людина одержує від Господа покликання, певне завдання, яке має здійснити у своєму житті. Особливим чином це стосується людей, які втілені в Ісуса Христа, у святу Церкву через святе таїнство Хрещення. Відтак, у 2009 році, який щойно закінчився, ми звернули особливу увагу на одну частину вірних нашої Церкви – священиків. Їхнє покликання полягає у тому, щоб служити Божому людові, святій Церкві. Священнослужителі – це група осіб, яку можна легко описати за допомогою статистичних даних і докладно вивчити різні аспекти її життя.

Упродовж 2010 року хочемо звернути особливу увагу на інших членів святої Церкви, тих, кого називаємо монахами і монахинями, ченцями і черницями чи, взагалі, богопосвяченими особами. Це люди, які приймають особливий стан, складаючи обіти чи одержуючи схиму або добровільно гуртуючись для спільних зусиль присвятити себе Богові. Власне ця риса посвячення Богові є характеристикою тих членів святої Церкви, до яких хочемо особливо звернутися і про яких хочемо якнайбільше розповісти всім нашим вірним. Тут слід зазначити, що до цієї частини Церкви можуть належати і миряни.

Наступного року заплановано звернути увагу на покликання мирян, які становлять переважну більшість Церкви, так би мовити, є властивим церковним тілом. Для цих людей характерні також особливі покликання, на які треба звернути увагу, і маємо намір це зробити. Як завдаток такого майбутнього плану вже готується послання про мирян і їхнє місце у Вселенській Церкві.

Як вже було згадано, у нашій мові є багато назв людей, які особливим чином посвятилися служінню Богові. Це, наприклад, монахи і монахині, ченці і черниці, іноки та інокині тощо. Останніми роками загальновживаною стала назва «богопосвячені особи». Відразу треба звернути увагу, що ця сучасна назва не є точною. Бо її можна застосувати не тільки до людей, що є монахами або ченцями, а й до поодиноких осіб, які бажають в особливий спосіб посвятити себе Богові. Можливо, більш зрозумілим для загалу було б називати їх «люди, які живуть за законом». Адже вони через якийсь публічний акт: схиму, обіт чи обітницю, складені перед компетентною церковною владою, – зобов’язуються укладати своє життя згідно з певним правилом, потвердженим і благословенним святою Церквою. Ці богопосвячені особи живуть у монастирях, чинах, згромадженнях, світських інститутах, товариствах мирян, згуртованих на зразок чернечого життя. Вони становлять групу людей, яку візуально можна розпізнати, часто навіть за їх особливим одягом.

Принагідно хочу нагадати, що у 2011 році відбудеться у Бразилії Патріарший Собор Української Греко-Католицької Церкви, присвячений богопосвяченому законному життю. У ньому візьмуть участь єпископи та представники духовенства, богопосвячених осіб і мирян. Отже, вся Церква через своїх делегатів застановлятиметься над проблемами, пов’язаними з цією групою людей. Ми сподіваємося, що цей Собор пожвавить життя наших богопосвячених членів Церкви. А своєрідною підготовкою до цього заходу буде слугувати цей 2010 рік, під час якого ми усі повинні краще зрозуміти суть їхнього стану та місце у святій Церкві.

Богопосвячених людей, які живуть за законом, можна розпізнати не тільки за їхнім одягом, а й за способом життя, навіть якщо вони  гуртуються у світських інститутах. Хоча багато з них, як всі інші члени людської спільноти, крім ієромонахів, працюють у лікарнях, школах, дитячих садках чи будинках для людей похилого віку і повинні виконувати свої обов’язки професійно і сумлінно, однак для них характерні дві прикмети, які відрізняють їх від загалу працівників. Перша ознака – у їхньому житті велике місце посідає молитва, спільнотна та особиста, якій вони присвячують багато уваги і значну частину свого часу. А друга – богопосвячені люди живуть і працюють не поодиноко, а у спільнотах. Слід наголосити, що ця друга прикмета є дуже важлива, бо вона не тільки сприяє більш ефективній діяльності, а насамперед є засобом формування людського характеру. Ніщо так не удосконалює, не ушляхетнює особу, як співжиття з іншими людьми, бо кожній людині належить дати певне місце і прийняти її такою, якою вона є. Це велика школа духовного поступу.

Здавалося б, такий спосіб життя суттєво не відрізняється від родинного життя, бо добра родина і спільно молиться, і живе у спільноті. Насправді, хоча є багато аспектів родинного життя, які включені в життя монастирів і чернечих домів, проте між ними є велика різниця. Люди, які бажають посвятити себе Богові, які відчувають покликання бути членами монастиря, чину чи згромадження, приймають три євангельські ради: досмертну чистоту, добровільну убогість та досконалий послух – їх звичайно не знаходимо у подружньому чи родинному житті. По-перше, богопосвячені особи відмовляються від подружжя, не тому що воно недобре чи грішне, а тому що бажають цілковито посвятитися Богові, не приймаючи загального, природного способу спілкування між людьми. По-друге, вони зрікаються посілості і надмірного використання земних благ, стараючись вести скромний спосіб життя, вживаючи тільки те, що справді потрібне для існування і для здійснення свого специфічного заняття. Третьої прикмети не видно, так би мовити, неозброєним оком, але це дуже важливий аспект у житті богопосвяченої людини – вона відрікається від власної волі, вирішуючи жити згідно із правилом, а також піддаватися чинній волі іншої людини, свого настоятеля чи наставника. Цей аспект, можливо, найважче реалізувати, бо вільна воля – це інтимна і основна частина нашої людської природи. Намагаючись краще зрозуміти, хто є ці богопосвячені люди, які живуть і працюють серед нас, треба зважати на такі різні прикмети їхнього стану.

Упродовж року, який розпочинається, ми старатимемося не тільки пояснювати загалу наших вірних, що таке життя у монашому чи чернечому стані, а й заохочувати всіх богопосвячених осіб більш інтенсивно працювати і виконувати своє покликання. Бо це покликання є великим даром для них і для всієї нашої Церкви.

Разом з тим ми, всі вірні нашої Церкви, повинні особливо подякувати Богові за те, що Він кличе з нашої спільноти чоловіків і жінок до такого богопосвяченого законного життя. Праця цих людей є дуже важливою для нашого народу, але ще більше важливою є їхня молитва, якою вони освячують свою працю. А працюючи, богопосвячені особи освячують свою спільноту, бо їхня робота є не тільки виконанням професійних обов’язків, а й виявом любові до ближнього. Це є та характерна риса, за яку ми повинні бути дуже вдячними тим членам нашої церковної спільноти.

Цього року важливо також звернути увагу на важливість Господнього запрошення чоловіків і жінок, вірних нашої Церкви, до богопосвяченого законного життя. Інколи ми цим легковажимо, не звертаємо уваги на таке покликання. Однак ще гірше, коли ми йому протидіємо. Це найчастіше трапляється з боку батьків чи інших членів родини, які протестують проти того, щоб хлопець чи дівчина вступили до богопосвяченої спільноти. Тому хочемо заохотити всю нашу спільноту підтримувати та розвивати ці покликання. Водночас запрошуємо душпастирів, щоб часто проповідували про красу богопосвяченого життя, щоб кожен, хто відчуває таке покликання, міг його здійснити, розраховуючи на підтримку інших членів церковної спільноти.

Підсумовуючи вищесказане, хочемо наголосити, що нашою метою упродовж цього року є за допомогою різних заходів і програм поглибити розуміння вірних нашої Церкви щодо суті монашого життя, а також заохотити тих, хто вже пішов шляхом богопосвяченого життя, з більшою ревністю ним жити. Щоб ці заходи і загалом цей рік були для нашої Церкви справді благословенними, розпоряджаємося, щоб під час Святої Літургії, у сугубій ектенії, додавати прохання: «Ще молимося за спільноти богопосвяченого життя: монастирі, чини, згромадження, світські інститути та за їхнє святе покликання». Без молитви цей рік не буде успішним. Тому, тільки-но почуєте це прохання, відповідайте на нього з глибини серця, щоб була для всіх нас велика із цього користь. Нехай милостивий Господь благословить нас своїми покликаннями, а ми, зі свого боку, вшануймо ці Божі дари і дякуймо Богові, випрошуймо у Нього, щоб ця сторінка із нашого церковного життя була якнайкраще записана у цьому 2010 році.

Благословення Господнє на вас!

Від імені Синоду Єпископів

Української Греко-Католицької Церкви

+ ЛЮБОМИР

Дано в Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

1 січня 2010 року

http://www.ugcc.org.ua/1031.0.html#c2089