ІСТОРІЯ МІСТА ГЛИНЯНИ
Вперше Глиняни згадуються в документах від 1379 p., коли вони перейшли у власність польського короля, хоча поселення існувало й раніше. Кажуть, воно старіше за Львів. Магдебурзьке право було отримане в 1397 р. з рук Владислава II Ягайло. Він же передав глинянські маєтності роду Крушельницьких. Про статус королівського міста нагадував і тодішній герб Глинян: золота корона на червоному тлі. В 1578 р. Глиняни отримали право на проведення трьох ярмарків на рік. Так як місто стояло на перетині торгових шляхів, справи в місцевих торгівців і ремісників йшли непогано. Але й ординці сунули все тими ж шляхами – а це вже значно гірше. Тому в Глинянах будують замок – теж не мурований: дерев’яно-земляний, зведений в 1603 p., оточений глибоким ровом. Середмістя брали в тісне кільце передміські райони Війтівство, Задвір’я, Долішня, Застав’я, Підзамче, Мельники. Місце збору коронного війська – десятки тисяч солдат і шляхтичів збирались в Глинянах, очікуючи на похід. У 1866 р. в Глинянах відкрили школу ткачів. Досі збереглася стара дерев’яна церква Успіння, де зберігається образ розп’яття кінця XV ст. та греко-католицька церква св. Миколая (1894), де проходить саморозписування.
Храм, над яким невладні люди та стихії
Храму Успіння Пресвятої Богородиці майже 500 літ. Перша писемна згадка про нього датується 1562 роком, але, ймовірно, що храм набагато старший. Зберігся лист короля Ягайла, датований 1485 роком, у якому говорилося про призначення у Глиняни священика Константина. На сьогодні таких древніх дерев’яних храмів зосталося лише п’ять: по одному в Чехії та Румунії і два в Польщі.
Глиняни містились на перетині багатьох торгових шляхів. Через них перекотились хвилі численних війн. І неймовірним є те, що дерев’яний храм пережив їх. Турки й татари нападали на Глиняни 95 разів. Багато разів Глиняни спалювали дощенту, цілою залишалась тільки церква.
Збереглися у хроніках Глинян і розповіді про пожежу 1886 року. Тоді все містечко вигоріло. Вогонь підійшов і до дерев’яного храму, але над храмом з’явилась Матір Божа в голубій одежі й, розвівши руки, нібито вкрила храм і вогонь не торкнувся його.
Під час Другої світової війни тут також точилися запеклі бої. Поруч з Глинянами, у селі Словіта, на горі були розташовані німецькі позиції, стояла батарея. Звідси обстрілювали всю округу. Інша глинянська церква, святого Миколая, була зрешечена кулями та осколками, але в храм Успіння Пресвятої Богородиці не влучила жодна куля.
Не нашкодили пожежі та війни й чудотворному образу. За радянських часів його хотіли зняти та вивезти. Однак солдати, дізнавшись навіщо їх привезли, брати образ відмовились. Тоді офіцер, що приїхав з ними, зайшов у церкву та спробував зняти його самотужки, але коли він зайшов за образ, щоб зняти кріплення, руки та ноги його почали труситись, з рота пішла піна. Солдати непритомного поклали до вантажівки. І відтоді його в селі не бачили. Знімати образ більше не наважились. У церкві зробили музей килимів. До закриття музею образ був завішаний одним із килимів.
Чудесне самооновлення
Але це ще не всі дива, пов’язані з чудотворним образом. Розповідають, що в 30-х роках XX сторіччя храм Успіння Пресвятої Богородиці був у ненайкращому стані. Його планували розібрати І збудувати новий. Однак демонтаж вирішили відкласти через надзвичайні події. 6 січня 1936 року о 5 годині ранку люди побачили в церкві вогонь. Селяни, котрі забігли до церкви, щоб загасити пожежу, побачили, що вогонь загоряється у лівому нижньому куті ікони і, проходячи через зображення Ісуса Христа, спалахує. Через три дні почорніле зображення Ісуса Христа самооновилося. Дивний вогонь згас тільки через три тижні.
Про цей випадок настоятель церкви повідомив у канцелярію митрополита Шептицького. Комісія, яка приїхала перевірити повідомлення, могла спостерігати це дивне явище. Після самооновлення біля образа стали одужувати хворі люди.
В іншому храмі, святого Миколая, також почали діятися дивні речі. Згідно з розпорядженням обкому компартії, з 1962 року цей храм був закритий. У ньому розводили нутрій, використовували як склад, у дзвіниці тримали свиней. Прекрасний розпис, зроблений у 1932-1934 роках галицьким митцем Северином Борачеком, був майже повністю знищений.
Відкрили знову храм у 1989 році. Церкву відреставрували, але розпис не поновлювали. Років шість тому малюнок сам почав проступати на стінах. З року в рік він стає чіткішим та набуває кольору. Зараз на стінах церкви прекрасно видно фрески «Ісус Христос на проповіді», «Ісус Христос у домі Марфи та Марії», «Різдво Ісуса Христа», «Голгофа Христа» та «Воскресіння».
Упорядник: Оксана Родич
Технічний редактор: Віталій Мельник
Видавництво «ТеРус», м. Львів, пр. Червоної Калини, 115
«Книжечка прочанина» Львів – Унів, 2007 р.
|