Каталог статей

Головна » Статті » Історичні нариси святих місць

Історія прощ в Україні

ІСТОРІЯ ПРОЩ В УКРАЇНІ

Саме слово «паломництво» походить від латинського слова «palma». Перші прочани, які йшли до Святої Землі, приносили додому гілку пальми. Саме гілками пальми вітали жителі Єрусалиму Ісуса Христа, коли Він в’їжджав у місто на ослі. Тепер паломниками називають не тільки тих, хто відвідав Св. Землю, але й усіх людей, які щороку ходять до Фатіми, Люрда, Крехова, Унева та інших святих місць, розкиданих по всьому світу.

Паломництво характерне і для інших релігій світу. Одним з обов’язків кожного мусульманина є відвідання Мекки. Для давніх юдеїв неодмінною часткою релігійності було святкування Пасхи в Єрусалимі. Святе Письмо подає свідчення того, що й батьки Ісуса Христа щорічно ходили до Єрусалима, а коли Синові виповнилось 12 років, взяли і Його. Проте такої кількості паломницьких місць, як у християн, не мають вірні жодної релігії.

Прощі перших християн пролягали, головним чином, у двох напрямках – до Єрусалиму та до Риму. Перше місто пов’язане із життям Ісуса Христа, а друге – з діяльністю апостолів Петра і Павла. Ще більше паломництво розгорнулося після того, як імператор Константин зняв заборону з християнства, а його мати Олена відшукала Хрест Господній.

Після хрещення України-Руси звичай паломництва прийнявся і в нас. До нас дійшли письмові описи прощ, здійснених першими українськими паломниками. Однією з таких літературних пам’яток є «Паломник монаха Данила». Данило в 1106-1108 роках відвідав Єрусалим і прожив там 16 місяців. Цей твір має вигляд щоденника, де описано дні подорожі. Маючи достатньо грошей, Данило зміг подбати про провідників, і тому побачив усі святі місця. Діставши дозвіл від правителя, він поставив світильник на могилі Ісуса Христа і довго молився там за землі руські. Пізніше цей опис стає своєрідним підручником для паломників.

Прочани, або, як їх ще називали на Русі, – странники, були в пошані, діставали їжу і захист у монастирях. Біля Константинополя був монастир Богородиці, який давав русинам-странникам, що йшли чи повертались з Єрусалима, нічліг. Центрами паломництва стають сам Константинопіль – Царгород, монастирська республіка на горі Афон, а також місто Барі в Італії, де зберігались мощі Св. Миколая. Не минали наші прочани і Риму, з яким Русь мала офіційні стосунки.

З часом прочанство так поширилось, що церковна влада виступає проти нього. Кирик Новгородець стримує паломників, єпископ Нифон дорікає, що ті ходять тільки для того, щоб безкоштовно їсти й пити. Заохочувались прочани до українських святинь. А таких було доволі Найбільше шанували Печерський монастир. Із запровадженням християнства на Русі поширився в нас культ Матері Божої. У 1037 році князь Ярослав Мудрий посвятив Русь Пречистій Діві Марії. Тому у великій пошані були ікони Матері Божої, а особливо ікона Богородиці Пирогощої в Києві та ікона Богородиці у Вишгороді (обидві привезені з Греції). Останню в 1155 році забрав Андрій Боголюбський до Суздаля. В Галичині славилась Звенигородська ікона Богородиці.

Протягом багатьох століть Київ приймав найбільше паломників. Незважаючи на занепад міста як столиці і економічного центру, все ж зберігся його статус духовного осередку українських земель. У Галицько-Волинському князівстві великим відпустовим місцем стала Зарваниця, село над Стрипою, відоме як центр паломництва з XIII століття. Тут була об’ява Матері Божої і почало бити джерело цілющої води. Тому люди йшли туди, щоб віддати шану Богородиці і просити у неї ласк та оздоровлення. Потік людей до Зарваниці зріс, коли у 1740 році тут побожному чоловікові з’явився сам Спаситель на іконі Розп’яття.

Трохи північніше лежить Почаївська Гора, на якій 17 квітня 1198 року вперше об’явилася Пречиста Діва. Друга її поява датується 1261 роком, коли на скелі залишився слід її ноги. Незабаром тут постав монастир, а коло нього містечко Почаїв. Свою назву воно взяло від слова «Поча-Діва», тому воно спочатку так і називалося - Почадів, а вже з часом змінилося на Почаїв. У 1559 році грецький митрополит Неофіт подарував опікунці монастиря Ганні Гойській ікону Матері Божої, а у 1597 році вона передала її Почаївському монастирю для церкви Успення Пресвятої Богородиці. Навколо цієї ікони почали діятися чуда, які з 1661 року почали описувати. Одне з найвідоміших див сталося 23 липня 1675 року, коли турки штурмували монастир. У цей день під час Служби Божої над монастирською церквою у чудесному сяйві з’явилася Богородиця і розпростерла білосяючий омофор над людьми. Коло неї у повітрі на колінах стояв преподобний Йов Почаївський і молився. Перелякані турки швидко залишили облогу Почаєва.

Слава про чудо поширилась далеко, ваблячи сюди тисячі паломників. У червні 1770 року єпископ Луцька Сильвестер прибув до Почаєва, щоб особисто дослідити правдивість чудес, а вже через 10 днів після прибуття повідомив Апостольську Столицю про правдивість усіх чудес. Декретом від травня 1773 року Рим доручив луцькому владиці коронувати ікону. У цьому ж році розпочали будівництво собору Лаври, який існує дотепер.

Із занепадом української княжої держави зазнало деякого спаду і християнське життя народу. Особливо цей спад став відчутним у XVI столітті. Церква потребувала реформ. Зміни сталися у другій половині цього століття, коли активну діяльність розгорнули церковні братства.

Великі зрушення відбулися після Берестейської унії, яка розбудила духовне життя. Активізувались монастирі – основні центри паломництва. В 1617 році митрополит Рурський реформував уніатське чернецтво. Нові монаші устави дозволяють монахам вже більше займатись місіонерською діяльністю. Саме в цей час засновано монастир у Крехові і відновлено в Жировицях. В останньому була ікона Божої Матері, яка славилась своїми чудами. І сюди йшли українці з Підляшшя і Полісся. В 1719 році копія з ікони була поміщена в Римі і вона також уславилась чудами.

По всій українській землі розкидані паломницькі центри. В багатьох місцевостях були чудесні появи Божої Матері і на цих місцях люди будували каплички чи церкви. Ці місця притягували велику кількість прочан, які йшли молитись Пречистій Діві і просити в неї заступництва. Деякі прощі стають настільки масовими й відомими, що туди люди йшли за десятки і сотні кілометрів. Слава Пресвятої Богородиці на схилах Високого Бескиду гомоніла вже в княжі часи, бо саме тут постали перші монастирі в Карпатах. Галицько-Волинський літопис подає нам згадку про монастир у Синєвидську – на схилах Тухлянського провалу ще в часи короля Данила. З плином часу монастирські хрести з’являються на щораз вищих карпатських вершинах. На одній з таких лицар Кучулад збудував невеликий монастир, започаткувавши відому Гошівську обитель. Після другої світової війни монастир було розпущено. Чудотворна ікона та ряд інших цінностей зникли. Лише у 1988 році відбувся перший з того часу хресний хід на Ясну гору. Зараз Гошів знову відроджується як монаший і паломницький центр.

Місто Старий Самбір належить до найстарших міст Галичини. Руйноване ще ордою хана Батия, воно не раз відновлювалося. У середині XVI століття тут була збудована церква. У 1727 роді до неї завітала Божа Матір і через свій образ плакала 25 тижнів. Місцевий парох був свідком цього чуда. Чутка про нього поширилась, і прочани йшли до церкви на поклін Небесній Заступниці.

Славною на цілу Галичину і Волинь була й залишається ікона Божої Матері в Кристинополі (Червоноград). Ще до II світової війни сюди йшли люди в надії на ласку Божу й оздоровлення. Також відомі були чудотворні ікони в селі Підкамені біля Бродів, у Підгірцях біля Сасова, в м. Барі на Поділлі та багатьох інших місцях України. Славилась чудами Ікона Божої Матері в Кам’янці-Буській. У 1730 році проголошено чудотворною плачучу ікону Богородиці в Тернополі. Львівський єпископ Атанасій Шептицький поручив її почитати і надав відпуст на празники «Положення Чесної Ризи Матері Божої» і «Покров Пресвятої Богородиці».

Трохи пізніше почалося паломництво до села Грушева, що на Львівщині. На рубежі ХVІІІ і XIX ст. з дупла старої верби коло села створилась криничка чистої води, яка стає відомою своєю чудодійністю. Люди йшли сюди і дбали про криницю. Владі це не подобалось і вона знищила її в 1840 році. Незабаром в селі лютувала епідемія холери. Люди прийняли це як знак кари і відновили криницю зі зрубаної верби. А потім купили капличку і поставили її так, що криниця опинилась в ній всередині. Тут було поміщено старий образ, на якому криницю з усіх боків обступили каліки, а на горі, над усіма підносилась Пречиста Діва. В 1939 році каплиця була закрита. Аж 26 квітня 1987 році в першу річницю Чорнобиля з’явилась Пресвята Покровительниця в чорній одежі і так появлялась аж до Вознесіння. Не зважаючи на заборону влади, сюди йшли люди зі всієї Галичини. Прочани прибували навіть з Австрії. З ласки Божої ми маємо зараз можливість пішою прощею відвідати багато з вище згаданих місць і помолитися до Матері Божої, нашої Заступниці. Нехай не лякає вас тяжкий шлях – таким казав нам іти сам Господь. Бо ніщо не може зрівнятися з тією глибокою внутрішньою насолодою і духовним спокоєм, які ми зможемо дістати в Крехові, Уневі, Зарваниці, Гошеві, Почаєві. Мати Божа чекає на нас.