Щоб зрозуміти історію Унівського монастиря, мусимо повернутися в княжу добу, в часи монголо-татарських набігів на
нашу землю, десь на початок чотирнадцятого століття.
Недалеко від розміщення теперішнього села Лагодова на Перемишлянщиніжив у своєму замку князь Лагодівський. Він був добрим, побожним паном, допомагав Церквам та монастирям, піклувався про сиріт та убогих людей. Князь
був чесним чоловіком і в боротьбі за
незалежність Батьківщини став калікою
на обидві ноги. Лікарі нічимне могли зарадити і нічого не кажучи, тільки розводили
руками, вказуючи на свою безсилість при такому
захворюванні. Коли він побачив, що порятунку від лікарів не буде, то вирішив звернутися зі
своїми проханнями до Пресвятої Богородиці.
Одного разу, після довгих молитов, втомлений
болями, князь заснув і йому приснився дивний
сон. Ніби перед ним з’явилася Богородиця і почала до нього промовляти.
– Їдь звідси на схід сонця.
Там знайдеш джерело, помийся тією водою і станеш здоровим.
Прокинувся князь і швиденько, пам’ятаючи
слова Богородиці, вирушив у тому напрямку. Дійсно, через
деякий час він побачив джерело і зробив все так, як йому було сказано. Відразу після того як помився, відчув приплив сил і всі його болячки
зникли.
З вдячності за такий щедрий подарунок від Пресвятої Богородиці князь на тому місці побудував Церкву. В середині він розмістив образ Пресвятої Богородиці, який йому виготовили, згідно його ж опису, так, як вона
йому з’явилася. Пізніше біля Церкви
побудував чоловічий монастир, а далі, на узгір’ї, жіночий. Ці два монастирі були в деякій мірі елітними. Туди, в першу чергу, вступали діти з княжих та лицарських родин.
Але не завжди монахам доводилося в монастирях проживати спокійно. Часи були тривожні, татаро-монголи нападали на наш край, руйнували Церкви та монастирі, вбивали людей, забирали в полон, щоб
потім продати в рабство.
Згідно переказів, у 1498 році коли був черговий напад завойовників на Церкву, тоді Богородиця сама захистила храм від знищення.
Насунули на село темні хмари, навколо шугали блискавки і
так страшно неприродно гуркотів грім, що нападники залишили в спокої Церкву і самі повтікали. Два рази Церква повністю була спаленою, але завдяки щедрості родини
Лагодівських та працьовитості побожних людей, святиню
знову і знову відбудовували. Один з лицарів родини Лагодівських, який помер у 1574 році, є похороненим
у храмі, про що свідчить збережена надгробна
плита. Після одного з пожарів, коли повністю згоріла Церква, люди на згарищі знайшли образ Пресвятої Богородиці зовсім неушкодженим.
Після частих нападів кочовиків на цю територію, монастир занепав. Аж у шістнадцятому
столітті відновив його, та надихнув до життя
побожний чоловік, вчений Іов Княгиницький, той самий,
що заснував Скит Манявський. У той же час в Уневі починає розвиватися друкарська справа. Але після знищення монастиря пожаром у вісімнадцятому столітті друкарню перенесли в Почаїв.
З 1790 року монастир перестав функціонувати. Вже пізніше Унівський монастир став резиденцією Львівських Архіпастирів. У монастирському храмі є похороненим у 1858 році Львівський Кардинал Михайло Левицький.
Під час першої світової війни в монастирі деякий час перебували отці Редемптористи. З
1919 року Унівський монастир обійняли монахи Студити.
Велика розруха наступила в монастирі після приходу на наші землі радянських військ.
Монахів виганяли з монастирів та заарештовували, багато з них були фізично знищеними. З 1946 року Унівський монастир перетворили на
тюрму для чернечого духовенства, а пізніше на притулок для
пристарілих. Близько п’ятдесяти старих немічних монахів там і завершили своє життя.
З 1990 року монахи Студити знову обійняли монастир в Уневі. В ньому почалося нове
відродження духовного життя, є дуже багато
монахів, проводяться ремонти та реконструкції. Знову ожило прочанське місце, знову тисячі людей горнуться до
святині та отримують благословення від Пречистої
Діви Марії.