Чуда за посередництвом улашківських ікон

Вже кілька століть Улашківські ікони Матері Божої та Івана Хрестителя, славляться своїми чудесами. Молячись до них, за їх посередництвом люди отримували численні ласки, зокрема чуда оздоровлення. Завдяки цьому, Улашківці стали місцем відпустовим, місцем незліченних паломництв. Про усі чудесні події, які відбулись при Улашківських чудотворних іконах не можливо описати, через відсутність монастирського літопису. Збереглось декілька фактів чудесного оздоровлення записаних у ХVIII ст. самими свідками під присягою і власноручним підписом, які у вигляді переписаної копії знаходяться в архіві Улашківського Святойванівського монастиря.

На початку, кілька речень про ікону Матері Божої, про її чудодійність ще перед тим, як родина Добруцьких-Раціборських приїхали до Улашковець та віддали її до монастиря. За словами цього подружжя: “цей образ на протязі дев’яти тижнів цілий був мокрий наче спотівший, хоч приміщення було сухе і не мало в собі жодної вологи. Крім поту, щоки та уста Богородиці постійно було зранені, виступали каплі крові, і хоч за кожним разом старалися їх обтерти, то вони й так, наче недоткнені знову з’являлися. У ночі, часто було чути, як якась Пані стоячи біля стола співала гарним, неземним голосом. Коли Раціборські підводились зі сну, то бачили, що ікона Богородиці не висить на стіні, а стоїть на столі. Гаки ж, на яких Вона висіла, залишались на стіні зовсім не торкнуті. А лампа, яка висіла перед образом, стояла на землі і горіла так, ніби хтось спеціально її туди поставив.”

Пан Симеон Раціборський, про якого згадувалось скоріше, “кільканадцять тижнів лежав у важкій недузі. Хоч кликав до себе різних лікарів, щораз більше слабшав. На думку лікарів, - по трьох годинах мав віддати Богові духа. Отож, прийняв Святі Тайни. Під намовою своєї дружини, зітхнув до цього образу, просячи про повернення здоров’я. Зараз же підвівшись з ліжка, попросив поїсти, а наступного дня їздив верхи на конях так, ніби ніколи не хворів. Довідавшись про це лікар, який його доглядав, не вірив, що хворий живе, аж доки сам його не побачив.”

“Ми, Симеон і Катерина з Добруцьких - Раціборських, присягаємо Господу Богу Всемогутньому в Тройці Святій Єдиному, що всі ті вище представлені події і чудеса, а також ті, які через коротку пам’ять не можемо згадати є правдиві і ретельні. Коли ми виїжджали на тутешнє господарство, люди дізнавшись, що беремо із собою образ збіглися цілим селом і просили нас, щоб ми цей образ не забирали. Цілим селом супроводили нас аж далеко в поле з великим плачем і риданням.”

„Дівчина на ім’я Анастасія зі с. Свірковці, була сліпа на одне око. Не бачила більше, ніж 12 років. Коли клякнула перед тим образом, просячи Найсвятішу діву Марію про повернення зору, тут же прозріла.”

“Маріанна Ольшецька стверджує, що протягом шести років терпіла на сильний біль голови. У вухах був постійний шум, і більше нічого не чула. Ціле її тіло так тремтіло, що її треба було годувати, щоб хтось інший підтримував її голову. З милосердя люди привезли її до монастиря оо. Василіан, коли переносили туди образ. Як несли образ на гору, вона, зітхнувши до Найсвятішої Діви Марії, просила про злагіднення болю і тремтіння. Нараз отримала відчуття, ніби куля влетіла їй до одного вуха, а з другого вилетіла. Вона впала на землю і почала кричати, що її прострелено. Коли люди її піднесли, вона вже чула, хто що говорить. Власними силами зайшла до церкви і впала хрестом перед великим престолом, де був вкладений чудотворний образ Божої Матері. Тремтіння і всі болі припинилися.”

“Іван Мельнищук, син Олекси з Зеньковець, був так важко хворий на ноги, що не міг встати з ліжка. Коли ж пожертвувався до Улашківського образу Непорочної Діви Марії, відразу став зовсім здоровий.”

“П. Стадничка зі с. Варовець розповідає, що її маленька донечка кільканадцять тижнів важко хворіла. Не приймала ніякої поживи. Подавала лиш той знак життя, що дихала. Мати принесла її перед образ Непорочної Діви, клякнула. Раптово дитина почала плакати, потім поїла. І ще довго жила.”

“Анастасія Маконнічка визнала, що протягом дванадцяти тижнів не могла ходити через нагноєння на нозі, що дуже набрякла. Коли вона пожертвувалася до Улашківського образу Божої Матері, в одній хвилині струп з ноги спав. Наступного дня вона могла уже пішки піти до церкви. А її чоловік, Іван Маконнічук в 1774 р. терпів надзвичайний біль у коліні лівої ноги: мав на ньому велику гулю, так що не міг згинати ноги. Коли ж одного разу приклякнув з болем, внутрішньо зітхнув з тими словами: “Мати Божа, зображена на цьому образі, чув я, що Ти -  чудотворна. Бачиш тепер сама, який я нездатний, клякнувши віддати Тобі належну честь. Зволь же ласкаво для слави імені Сина і Бога, котрого голубиш, і Твого оздоровити мене”. Наступного дня, вставши, ані болю він не відчував, ані знаку гулі вже не було.”

“Станіслав і Анна Воловецькі мали троє дітей: Марію, Аполлонія і Вавринця, які одного ранку так занепали, що до вечора вже й духу не було в них чути. Коли смеркло, - їх помили і вбрали, як треба до гробу. Батьки повклякали і з великим плачем почали просити Непорочну Діву, відому з чудес в Улашківському образі, обіцяючи піти пішки з Ягільниці до Улашковець. Діти одне за другим почали ворушитися, а потім вставати. Старші попросили їсти, а молодше заплакало. На подяку Пречистій Діві, разом з дітьми пішки прибули до монастиря.”

“Параска Бартнічка з Улашковець була зовсім осліпла. Пані Раціборська порадила їй піти до монастиря оо. Василіан, в Улашківці, та лежати хрестом перед чудотворним образом Найсвятішої Матері. Туди її завели, і коли вона лягла хрестом, зараз же побачила перед собою землю, а потім підвівшись, так добре бачила людей, що кожного могла розпізнати. Нарешті, коли один чернець протер їй очі хустинкою, до неї цілковито повернувся зір, і бачила, так як перед тим.”

“Тереса Беньковська з м. Янова, важко занедужала, не могла вимовити навіть слова. Коли вже вважали, що вона померла, збиралися одягати як покійну, її мати Ядвіга Краєвська, виконуючи її прагнення: жити, кілька днів перед тим при чудотворному образі Матері Божої, поспішила якнайскоріше до Улашковець, не надіючись, очевидно, застати доньку живою після повернення. Там, слухаючи Святу Літургію, перед престолом Божої Матері віддала доньку ласкавій опіці Діви Марії. Тієї ж години донька, пізнаючи навколо себе людей, заговорила: “Радуйся, Маріє Діво”. Люди дуже дивувалися. А поки мати повернулася, Тереса власними силами підвелася з ліжка. Була цілковито оздоровлена. Стверджене під присягою власноручним підписом дня 25 червня 1776 року.”

Багато чудес діялось також за посередництвом св. Івана Хрестителя, ікона якого знаходилась у печерній каплиці:

“24 лютого 1761 р. Ядвіга Краєвська з Кобилавлок визнала під присягою, що протягом цілого року терпіла такий нестерпний біль і запаморочення голови, що як тільки хотіла перейти з місця на місце, відразу через непритомність розбивала собі голову до стіни чи дверей. Довго і за немалий кошт не змогла отримати від лікарів жодного покращення здоров’я. Від пані Стемковської з Залісся довідалася про печеру св. Івана Хрестителя в с. Улашківці. Потрапила туди і була покладена хрестом без пам’яті. Приходячи до пам’яті наперед вона усвідомила, що священик вийшов правити Службу Божу. Невдовзі отримавши цілковиту свідомість, схопилася на коліна, щоб подивитись на чудотворний образ св. Івана Хрестителя та подякувати йому. А болю голови - ані найменшого, вже не відчувала.”

“Анна Сива із с. Білого, біля Чорткова, була одержима півтора місяця. В липні 1761 р. при участі в екзорцизмі о. Йосафата Лозинського ЧСВВ в монастирській каплиці св. Івана Хрестителя була звільнена від сатани.”

“12 січня 1762 р. Симон Кривий, син Юрія, міщанин з Озерян, бувши опанованим сатаною протягом трьох тижнів, за ласкою св. Івана Хрестителя в Улашківській скелі при участі в екзорцизмі о. Йосафата Лозинського ЧСВВ став оздоровлений.”

“20 червня 1766 р. А. Гаєвич підтверджує власноручно, що був у важкій недузі, покинутий лікарем, прийняв Святі Тайни, як перед смертю. Але, як тільки вчинив обітницю св. Івану Хрестителеві в чудотворному Улашківському образі, - несподівано виздоровів.”

“Микола Терлецький з Полонець протягом трьох місяців мав таке запаморочення чуттів, що в день і в ночі говорив дивні речі, робив різні шкоди, гриз на собі тіло, калічив собі пальці. Коли в такому стані став ще одержимим, то й кілька чоловік не могли його втримати. Возили його по різних святих місцях, та він не зміг там очиститися. Врешті приведено його до образу св. Івана, що був у скелі під опікою оо. Василіан. Тут він був оздоровлений.”

Всі, вище описані чуда при іконі св. Івана Хрестителя, є списані в хроніці Святойванівського Улашківського монастиря, і як зазначено там же, - “підтверджені при свідках власноручними підписами і присягою, затвердженні актом Канонічної візитації 9 липня 1774 р.”

http://www.buchacheparchy.org.ua/vidpustovi-miscja/137.html?showall=1