Поміж пологими горами та густими лісами, недалеко від містечка Добромиль знаходиться знане на всю Галичину відпустове місце, яке називається Пацлавська Кальварія. Немає історичних досліджень відколи почало своє існування село Пацлав, але воно, згідно переказів є досить давнім. І свій початок бере, як і багато інших поселень з того часу, від пошуків пустельниками усамітнення в нетрях дикої природи. Власне таким необжитим місцем і були ті місця де зараз знаходиться поселення Пацлав.

Один самітник вирішив служити тільки Господу Богу і тому залишив місце проживання серед людей, серед спокус, а поселився в цьому дрімучому лісі. З часом цей пустельник побудував собі маленьку хатину. Випадкові люди, які забрели в ці хащі, довідалися про нього і були здивовані його ввічливістю і побожністю. Дехто, побачивши в ньому якусь надзвичайну мудрість, почав приходити до нього за порадами. Скоро слава про пустельника розійшлася по всій околиці, люди не тільки приходили за порадами, але багато хто з них і сам побажав там поселитися. Недалеко від помешкання самітника почали з’являтися маленькі будиночки, які заселяли люди, що також були схильні до монашого життя. Невдовзі було побудовано маленьку Церкву, і можливо з того часу можна почати відлік виникнення села Пацлав. Згідно архівних документів, у 1311 році, за часів галицького короля Юрія І, сина князя Лева, згадується Церква преподобного Симеона Стовпника в селі Пацлав.

Чи то та сама Церква, яку побудував пустельник, чи то вже інша, важко сказати, але збереглися записи про Церкву датовані 1611 роком: «Святий храм цей простояв три століття, а тепер перебудований та освячений у 1611 році». З невеликими добудовами ця Церква простояла аж дотепер. Ще з давніх часів, невідомо звідкіля взявся і був розміщений у Церкві образ Матері Божої. Він був намальований на дереві і мав надпис, що є виконаний монахом Лаврентієм у 1409 році. Цей образ у всій Галичині мав славу чудотворного, бо багато людей отримали від нього допомогу.

Сам образ був дуже скромним, не прикрашений ні золотом, ні сріблом, але притягував людей надзвичайно лагідним виразом обличчя Богородиці. З очей Матері Божої випромінювалися милосердя й особлива доброта. На правій руці Вона тримала Ісуса Христа, а Він правою рукою благословляв світ, а лівою обіймав земну кулю.

Цей чудотворний образ не тільки допомагав прочанам, але і захищав саму Церкву, в якій знаходився. Під час татарських набігів чи інших лихоліть, які випадали на долю нашого багатостраждального народу, вороги, як правило знищували Церкви, а ця Церква залишилася неушкодженою. В 1897 році в Пацлаві побудували нову простору муровану Церкву і образ Пресвятої Богородиці перенесли туди. З роками зростала чисельність прочан і Апостольська Столиця визнала Пацлавську Церкву чудодійним місцем та спеціальною грамотою наділила відпустом такі дні:

– день св. муч. Юстина Філософа;

– день преп. Теодора Трихіни;

– день пророка Іллі Тесвитянина;

– день св. муч. братів Макавеїв;

– день преп. Симеона Стовпника.

Найбільший ворог цих Церков прийшов у двадцятому столітті, – то радянська безбожна деспотична влада, яка насильно переселила велику частину українців зі своїх споконвічних земель, і віддала цю територію під юрисдикцію Польщі. Після 1946 року в селі Пацлав вже не залишилося жодного українця. Спочатку було знищено дерев’яну Церкву, а в 1957 році і муровану. Залишився тільки фундамент та дерев’яний Хрест на згадку про таку славну святиню. Останній парох Пацлави о. Йосиф Маринович під час переселення переїхав у м. Стебник Дрогобицького району Львівської області і перевіз із собою образ Пацлавської Божої Матері. Цей образ зберігався у місцевій Церкві до часу смерті о. Йосифа, а дальша його доля є невідомою.

Проте Пацлавська Кальварія як відпустове місце не зникла. Паралельно з українцями в цьому селі проживали і поляки, а з 1409 року там знаходився монастир латинського обряду отців францисканців. У 1679 році їм передали на зберігання образ Пресвятої Богородиці, який перевезли з міста Кам’янець Подільський, коли на цю територію напали турки. Він знаходився спочатку в старому костелі, а з 1776 року в новому, який був розташований на відстані десь біля двісті метрів від нашої української Церкви. Цей образ також був чудодійним і мав такі самі привілеї як і наш український. Поруч, на великій Кальварійській горі, побудовано багато Капличок для проходження Хресної Дороги:

– тридцять – для розважання над тайнами мук і смерті Спасителя та над тайнами страждань Божої Матері;

– чотирнадцять – для розважання про життя, успіння, похорон та взяття на Небо Пресвятої Богородиці.

Хто відвідує з розважанням ці всі Каплиці то отримує один рік відпусту, наданий Папою Пієм IX.

Як я вже раніше нагадував, тепер ця святиня знаходиться на території Польщі. Але починаючи з 1986 року знову почалися в Пацлавську Кальварію прощі з України, як організовані, так і індивідуальні, і державні кордони не є цьому на перешкоді.

Зібрав та опрацював матеріал