Київ

Щоб описувати різні прочанські центри на території України, чи місця куди час від часу відправляються автобуси з побожними людьми-прочанами, мусимо почати зі столиці. То не є данина моді, все починати з центру, а просто наша столиця Київ є досить унікальною державою у духовному плані. Згідно переказів, на дніпровські кручі зайшов з Христовою наукою апостол Андрій Первозванний (тобто той, кого Ісус Христос покликав першим, бути Його послідовником). Там він спорудив Хреста і сказав пророчі слова, що на цьому місці буде місто велике і ласка Божа буде на ньому і Бог побудує тут багато храмів. А тепер нехай ті, хто часто буває у різних столицях світу, скаже, де у світі ще є так багато золотих куполів над християнськими храмами? Ніде, тільки в Києві.

Унікальними в духовному плані є не тільки позолочені куполи, але і самі жителі цієї цікавої країни – українці. Зга­дати хоча б 1990 рік, коли ми отримали незалежність та релігійну свободу. Інші народи при подібній політичній ситуації починали всіма способами налагоджувати своє економічне життя, розвивати різні види бізнесу. А ми є оригінальними у своїх поступках, чому інші народності і не завжди нас розуміють. Ми, отримавши свободу, почали будувати Церкви та Каплиці. Тепер в кожному селі є новий храм, а у деяких навіть по декілька, різних конфесій. Ми є духовна нація і наша духовність принесе свої плоди. Економіку, при бажанні можна завжди налагодити, а втрачену духовність наба­гато важче повернути.

Напевно нас вибрав сам Господь Бог, щоб ми могли в особливий спосіб отримувати ласку Божу та передавати її іншим народам. Напевно то є наша місія. Можливо, якраз з тої причини у нас майже в кожному районі є якесь прочанське місце, чи то з’явлення Пресвятої Богородиці, чи то цілющі джерела, чи просто поважні відпустові місця.

Але зараз я хочу описати відвідування прочанами нашої столиці – міста Києва. То правда, там є багато святинь зі світовим значенням, проте, коли приїжджають побожні люди, а ще якщо перший раз у житті в таке велике європейське місто, то трохи розгублюються. Постараюся розповісти про основні храми та релігійні місця, які конче потрібно було б відвідати у Києві.

Софійський собор. Це є найбільша пам’ятка духовності та мистецтва Київської Русі ще з домонгольського періоду. Його будівництво почалося за часів князювання Ярослава Мудрого в 1018 році, а завершення будівництва та освячення відбулося в 1032 році. Храм був побудований на місці битви воїнів Київської Русі з печенігами, яка завершилася повним розгромом кочівників. Спочатку храм був дерев’яним і лише з часом князь Ярослав Мудрий розпорядився перебудувати його і зробити більш фундаментальним, з каменю. Цей храм був побудованим в епоху розквіту Київської Русі, і в ряду інших всесвітньо відомих храмів того часу він займав одне з перших місць.

Величавість Софійського собору та його художнє оформлення вражає відвідувачів і сьогодні. Форма храму є п’ятинефна у вигляді Хреста і в деякій мірі нагадує візантійські храми, хоча відчувається і українська самобутність. Храм є багато оздоблений золотом та сріблом. Особливо вражають своєю красою старовинні фрески та мозаїки.

За час своєї історії храм неодноразово зазнавав часткових руйнувань та грабувань сусідніми князями під час міжусобної боротьби, та найбільше він був знищений під час нашестя хана Батия в 1240 році. Але пізніше його відновлювали, переробляли, добудовували та наново прикрашали. При вході в храм перед очима відкривається величезний мозаїчний образ Божої Матері Нерушимої Стіни, яка згідно переказів, захистила людей, які заховалися в Соборі від нападу татар у 1240 році. А в куполі розташований мозаїчний образ Пантократора – Христа–Вседержителя. Решта весь простір покритий мозаїчними та фресковими сюжетами з історії Біблії. У храмі знаходиться ще чудодійний образ Божої Матері Любечської та мощі священомученика Макарія, Митрополита Київського, вбитого татарами.

То було місце не тільки для молитви. Собор відігравав роль громадського, політичного та культурного центру Київської Русі. У цьому храмі були похоронені великі князі Київської Русі: Ярослав Мудрий, Із’яслав Ярославович, Всеволод Ярославович, Ростислав Всеволодович, Володимир Мономах.

При Софійському Соборі, за часів князювання Ярослава Мудрого, зберігалася велика бібліотека, центр по переписуванні книг та перша українська школа.

Києво-Печерська лавра. Це напевно є найбільша святиня християнства в Україні, яка була заснована в середині XI століття. Якщо дивитися на місто Київ з лівого берега Дніпра, перед поглядом постає в сяйві золотих куполів комплекс стародавніх споруд Києво-Печерської Лаври, що затишно розташувалася на високих дніпрових пагорбах.

Засновником Печерського монастиря, майбутньої Києво-Печерської Лаври був преподобний Антоній. Народився він у сім’ї побожних батьків у місті Любечі на Чернігівщині та називався Антипа. Батьки виховали його в дусі ревного християнства. З дитинства він часто чув розповіді про святих людей, які зрікаються суспільства і живуть десь далеко на самоті, у пустинях чи монастирях. Такий спосіб життя чимось його притягував, він будучи ще підлітком викопав собі печеру і там проводив багато часу на самоті. Та для того, щоб добре вивчити зміст життя молодий Антипа вирішив стати мандрівником. Залишивши своїх батьків він пішов у світ, спочатку обійшов найближчі території, а потім подався в чужі краї.

Подорожуючи територією Греції він дійшов до святої гори Афон, на якій було побудовано багато монастирів. Познайомившись з життям у монастирях Антипа виявив бажання стати ченцем. Він зупинився в одному з монастирів і через деякий час ігумен Феоктист постриг його в ченці з іменем Антоній. Цей ігумен і став духовним наставником Антоні я та навчав його монашого життя. Недалеко від монастиря була у горі над морем прорубана тісна печера, яка сподобалася монаху Антонію і там він багато часу перебував на самоті. Через короткий час ченці монастиря зауважили, що молодий монах Антоній робить великі успіхи в духовному житті. Ігумен закликав його і сказав, що він вже достатньо ознайомлений з духовною наукою та пора йому самому навчати інших, бажано на території своєї Батьківщини.

Преподобний Антоній прийшов у Київ, обійшов усі місцеві монастирі, засновані князями та переконався, що для зміцнення християнства в Київській Русі, потрібні трохи інші монастирі. В дрімучому лісі, на березі Дніпра, недалеко від князівського селища Берестів, преподобний знайшов невеличку печеру і поселився в ній. Звідти і почався з 1051 року подвижницький шлях життя преподобного Антонія на Батьківщині. Багато часу він провів у цій печері в молитві та пості, харчуючись лише сухим хлібом та дніпровською водою. Попри щирі бажання молодого монаха Антонія проводити усамітнене життя, слава про нього швидко поширювалася. Відчувши у ньому духовного чоловіка, багато людей почали приходити за порадами або благословенням. Спочатку приходили з навколишніх сіл та міста Києва, а потім і з віддалених місць. Дехто з відвідувачів просили дозволу в Антонія також поселитися в печерах. Одними з перших були ієромонах Никон, преподобні Феодосій, Варлаам та Єфрем. Вони викопали під землею спільний прохід, попри який вирубали в горі невеличкі келії та два більших приміщення, де розмістили Церкву та трапезну кімнату. Коли приходили бажаючі поселитися разом з ними то спочатку приймав у їхню спільноту преподобний Антоній, а вже потім, після підготовки, постригав у монахи ієромонах Никон. Через чотири роки то вже був відомий на всю округу монастир у печерах. Приходили до них на поради навіть поважні князі.

Одного разу зібрав преподобний Антоній всіх ченців разом і сказав їм: «Бог зібрав вас сюди і над вами спочиває благословення святої Афонської гори, яке я перейняв від ігумена, який там мене постриг. Від мене благословення перейшло на вас. Я поставлю вам ігумена, а сам піду жити в інше місце, бо хочу бути на самоті». Ігуменом він поставив преподобного Варлаама. Антоній відійшов від монастиря на відстань десь до 200 метрів, викопав собі окремо печеру і знову почав там проводити усамітнене життя. Та не так вийшло, як він собі бажав. Виникало багато духовних питань, на які монахи не знаходили відповіді, і тоді вони йшли на пораду до преподобного Антонія. А деякі монахи захотіли бути ближче до нього і почали копати для себе печери, неподалік від нього. Так волею-неволею утворився ще один монастир або, як ченці його називали, Антонієві чи Ближні Печери. І хоча преподобний Антоній ніколи не давав згоди бути ігуменом, коли його вибирали ченці, фактично він був засновником монастиря у Дальніх та Ближніх Печерах та багаторічним їхнім наставником.

Коли чисельність ченців перевищила можливість вмістити всіх у печерах, монахи, з дозволу преподобного Антонія, побудували на горі Церкву та монастирський корпус. Князь Із’яслав подарував їм у власність всю гору, яку вони обнесли частоколом. З того часу весь монастир почав називатися Печерським. Коли ігумен монастиря преподобний Варлаам перейшов у інший монастир великомученика Дмитрія, ігуменом вибрали преподобного Феодосія.

Преподобний Антоній прославився не тільки своєю побожністю, він мав великий дар пророцтва і до нього часто зверталися за порадами, особливо київська знать та воїни, які відправлялися на війни. Під час князівських міжусобиць він попав у немилість до князя Із’яслава і певний час перебував на Чернігівщині, де також став засновником Єлецького Успенського монастиря. Пізніше знову повернувся до Києва. В 1073 році преподобний Антоній помер, проживши на землі дев’яносто років. Перед своєю смертю він сподобився побачити чотирьох архітекторів, які прибули з Константинополя для побудови нової Церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

Будівництво Собору на території монастиря розпочалося в 1075 році і завершилося в 1078 році. Кошти на будівництво храму пожертвував варязький князь Симон, який мав видіння про побудову цієї Церкви, та великий князь Київський Святослав Ярославович. Внутрішнє оздоблення храму фресками та мозаїками продовжувалося до 1089 року.

В 1230 році Собор Успіння Пресвятої Богородиці дуже постраждав від землетрусу, внаслідок чого купол впав на землю. Десять років храм відновлювали, а в 1240 році прийшла нова біда, хан Батий зі своєю ордою знищив місто Київ. Храм було ограбовано, зруйновано стіни аж до вікон, багато людей тоді загинуло. Відновлення храму проводилося дуже довго, наново його освятили аж у 1470 році. В 1482 році Київ знову завоювали татари. Монастир було спалено, дуже постраждала і Церква Успіння Пресвятої Богородиці. Майже сто років храм був у запустінні, а пізніше він часто відновлювався та перебудовувався. Останній раз він зазнав руйнувань, коли був підірваний під час другої світової війни.

Михайлівський Золотоверхий Собор. У 1108 році сини князя Київського Із’яслава Ярославовича – Петро-Ярополк та Михайло-Святополк – заснували в Києві, на місці попереднього монастиря великомученика Дмитрія, монастир Архістратига Михаїла. В цьому ж році, після перемоги над половцями, почали будувати й храм Архістратига Михаїла, якого освятили в 1113 році. Він був побудований на Старокиївській горі понад Боричевим спуском до Дніпра. Спочатку форма храму була трьохнефна у вигляді Хреста з одним куполом. Але пізніше, після різних часткових руйнувань, його добудовували, реставрували і з XVIII століття вже стало сім куполів. У ньому похоронені декілька поколінь київських князів. У 1240 році храм дуже постраждав від нашестя орди хана Батия.

Велику славу заробив собі Михайлівський Собор через оригінальні чудові фрески та мозаїки. В цьому храмі українські майстри започаткували новий тип малярства в Київській Русі, відмінний від візантійського. Цей спосіб назвали «Мерехтливий живопис», а започаткував цю техніку в малярстві монах Алімпій. Всі мозаїки мерехтіли і ніби розпливалися по стінах навколо людей, які їх розглядали. Михайлівський Собор був пограбований у 1935 році радянською владою. Більшість мозаїк були викраденими і тепер знаходяться в російських музеях Москви та Петербурга. Зі старовинних мозаїк та фресок, якими раніше були покриті всі стіни храму, збереглося непошкодженими лише 45 квадратних метрів.

Володимирський Собор. Цей Собор є побудованим відносно недавно і його будівництво було приурочене до дев’ятсотріччя Хрещення Київської Русі. Почали будівництво храму в 1862 році, а освятили аж у 1896 році. Цей храм є трьохапсидний з шістьма стовпами, увінчаний сімома куполами.

Оригінальним цей храм є тому, що в ньому поєднані східний і західний стилі малярства. Оскільки розмальовували його відомі художники Васнєцов і Нестерів, прихильники східного київсько-візантійського малярства, та малярі Свєдорський і Котарбинський, прихильники західноєвропейського малярства.

Я описав лише деякі духовні місця в Києві, які мають беззаперечний авторитет для прочан, але то є лише мала частинка всіх релігійних місць у столиці. У цьому місті є дуже багато храмів та монастирів і всі вони мають свою неповторну історію.

Зібрав та опрацював матеріал