Зарваниця

Галицьке Поділля. Між пагорбами, над рікою Стрипою, розташоване село Зарваниця. Воно знаходиться на відстані 18 кілометрів від містечка Підгайці, 22 кілометри від міста Бучач та 40 кілометрів від міста Теребовлі. Посеред пахучих гаїв та лісів широко розкинулася квітуча подільська земля. Сюди кожного року приходить та приїздить дуже багато прочан, щоб зустрітися зі Славою Божою, яка проявилася біля образа Пресвятої Богородиці, і завжди надає людям своє благословення та допомогу.

Повної досконалої історії того місця ніхто нам не зможе дати, бо проминуло відтоді багато часу, але є доведеш факти, що під час археологічних розкопок там віднайшли рештки древньої цивілізації. І поселення там було ще за часів трипільської культури (приблизно 3000 років до Різдва Христового), а також часів скіфської культури (приблизно 700 років перед Різдвом Христовим). Сучасне село веде свій відлік приблизно від часів монголо-татарської навали. Перекази про заснування села подають нам два різні варіанти, один з яких дійсно може бути правдивим, але вони обидва заслуговують на нашу увагу. Подаю вам на розгляд спочатку один, а потім інший варіант.

– Було це дуже давно. З невідомих нам причин мандрували цими теренами два сербські монахи. Так зайшли вони на ту територію, де тепер розташоване село Зарваниця. Сподобалося їм місце навколо джерела і вирішили вони тут оселитися. Побудували маленький будиночок, який потім став першим монастирем, і біля джерела – маленьку церкву Пресвятої Трійці. З часом навколо цього монастиря почали будуватися та поселятися інші люди і так помаленьку постало село. А тому, що ченці в монастирі були сербами, то і все село назвали «Сербаниця», а з часом те слово перетворилося на слово Зарваниця.

Інший варіант можливо трохи більше правдоподібний.

– У 1240 році монголо-татарське нашестя на руські землі, ...зруйновано місто Київ. Спалено Десятинну Церкву та багато інших святинь та монастирів. Хто залишився живим після пожеж то був або вбитим, або забраним у рабство. Одиницям вцілілих людей вдалося різними способами врятуватися. Одним з таких врятованих був монах, за походженням галичанин, він втікав у галицькі землі, в напрямку на Теребовлю, знаючи, що той край має певні угоди з Золотою Ордою і завойовники їх не зачіпають. Дорогою він покалічив собі ноги і ледве шкутильгаючи, знесилений зупинився в лісі над річкою Стрипою. Далі йти не було сил. Спраглий, голодний монах впав на землю і так якийсь час пролежав. Потім відпочивши, підвівся, підійшов до річки, напився води та вмив нею свої рани. Вийшов на берег, клякнув, зложив руки до молитви, підняв очі до Неба і почав молитися до Пресвятої Богородиці. В молитві він просив Божу Матір допомогти зруйнованій державі, знедоленому народу та й його самого захистити від злих людей та вказати вірний шлях у житті, так, як вона вказувала всім побожним людям дорогу до Ісуса Христа. Після молитви слуга Божий ліг на траву і заснув.

Вночі монаху приснився дивний сон.

– Ніби спустилася з Неба Мати Божа в оточенні Ангелів та підійшла до нього. Він упав перед нею на коліна і підняв руки вгору. Вона подала йому в руки омофор і на ньому піднесла ченця трохи в повітря.

Зранку, прокинувшись, монах задумався над таким дивним сном, роздивився навколо і почав любуватися навколишньою природою. Вона була чудесною, чомусь ввечері він того не бачив, і на душі стало якось так легко і приємно. Ранковий сріблястий туман стелився долиною та вигравав на сонці різнокольоровими барвами. А посеред долини розливався якийсь надприродний блиск. Чернець, перемагаючи біль, піднявся і пішов туди звідкіля виходило світло. Підійшовши ближче, він побачив над джерелом образ Пресвятої Богородиці. Промені сонця, які на нього падали, відбивалися у воді і ніби розливалися по всій долині. Невідомо звідкіля цей образ там взявся, але чернець зрозумів, що сон, який йому вночі приснився, має відношення до нього. Він клякнув перед образом та почав щиро молитися і потім обмивати свої рани водою. Дивно, але ті всі його рани та болячки, які ще недавно так йому дошкуляли, десь зникли, чернець відчув раптовий приплив свіжих сил.

В такий спосіб слуга Божий зрозумів, що йому не потрібно йти в місто Теребовлю, а потрібно залишитися на цьому місці, бо тут сталося чудо його зцілення і тут він має послужити Богородиці. Недалеко звідти була печера, яку він прилаштував під келію і там розмістив чудотворний образ. З часом чернець побудував біля джерела маленьку Каплицю і образ Пресвятої Богородиці помістив туди.

А те місце де монаха зарвав (місцевий діалект від слова – застав, зморив) сон, назвали Зарваницею. Люди дізналися про чудесне зцілення монаха і почали приходити молитися та шукати розради у своїх проблемах до образа Пресвятої Богородиці та до Чудодійного Джерела.

В одному з описаних переказів про чудодійність Зарваницького образа є свідчення про зцілення брата короля Данила Галицького – Василька, князя Теребовлянського.

– Галицькі князі дуже полюбляли ходити на полювання. Якось одного дня князь Василько поїхав на полювання, була велика мряка і, ганяючись за дичиною, він заблудився. Знайшли його через декілька днів дуже ослабленим. Лікування лікарів не давали ніякого результату. Хтось розказав князеві, що недалеко в лісі живе один пустельник, який має чудодійний образ і ще там є джерело з і цілющою водою і багато людей вже отримали допомогу. Князь вислав посланців, щоб привезти цього ченця разом з образом. Але монах відправив їх з нічим та сказав, що для оздоровлення потрібно самому сюди прийти і просити в Божої Матері благословення. Князь почувши такі слова довго вагався, бо був знесиленим, але згодом вирішив їхати в Зарваницю. Коли він приїхав до святого місця, чернець вийшов йому назустріч з образом і поблагословив ним хворого, а також дав напитися води з джерела. В ту ж мить до князя повернулися сили, він встав з воза, почав молитися та дякувати Матері Божій за зцілення.

З вдячності за отримані Ласки він побудував недалеко від джерела Церкву. Згідно переказів, ця Церква запалася під землю під час одного з татарських нападів. Тепер на тому місці прочани відправляють Хресну Дорогу.

В письмових джерелах село Зарваниця разом з Церквою та монастирем починає згадуватися з 1458 року. Вже тоді було описано багато випадків про зцілення хворих людей біля чудодійного джерела.

Після падіння Галицько-Волинської держави доля села Зарваниця разом зі святинею, так як і всього народу, перебувала поперемінно то в занепаді, то у відродженні. В часи визвольної боротьби у сімнадцятому столітті через ці землі проходив зі своїми військами гетьман Богдан Хмельницький. Під час турецьких нападів на Україну (1683-1704 рр.) село Зарваниця було повністю знищеним, церква та монастир пограбовані та спалені. Багатьох жителів села та монахів було страчено або забрано в полон. Згодом люди знову поверталися, відбудовували село, Церкву та монастир. Був у селі будинок, у якому мешкали сестри-василіанки, які опікувалися інтернатом для дітей-сиріт. Приблизно в той час появився в храмі ще один образ Розп’ятого Спасителя, який також має цікаву історію свого походження.

– Подія ця відбулася в 1740 році. Жив у селі побожний господар Стефан Рисан, який часто приходив і молився перед чудодійним образом Пресвятої Богородиці. Теплого літнього вечора поїхав він волами в поле і, втомлений цілоденною роботою, задрімав на возі. Від раптової зупинки воза він прокинувся і побачив диво. Воли чомусь стояли на колінах, а з неба йшов пучок світла на землю, недалеко від воза. В тому місці де надприродне світло падало на землю, лежав образ Розп’ятого Спасителя. Селянин не наважився сам до образа підходити, розвернув волів та поїхав сповістити про побачене людей. На другий день процесія з Церкви пішла в поле по образ. Першими до нього наблизилися священики, взяли на руки і перенесли до храму. Щоб засвідчити про появу образа Розп’ятого Спасителя у Зарваницю прибув митрополит Атанасій Шептицький.

В 1754 році згоріла дерев’яна Церква, це вже був четвертий храм від часу заснування святині, а на її місці встановили пам’ятний Хрест. Того ж року коштами графа Мйончинського було збудовано нову кам’яну Церкву Пресвятої Трійці, в якій чудотворний образ знаходиться і тепер.

У 1772-1773 роках місто Бережани переживало велику трагедію. Звідкілясь появилася в них епідемія морової язви. Хвороба швидко розповсюджувалася, всі старання лікарів не давали швидкого позитивного результату, багато людей померло. І тоді люди поїхали в Зарваницю, просити допомоги в Богородиці та споживати чудодійну воду. Через дуже короткий час пошесть відійшла від міста Бережани.

В 1865 році з благословення Святішого Отця було проведено коронацію Пресвятої Богородиці Зарваницької. А в 1867 році Папа Римський Пій IX надав образу Зарваницької Богородиці відпустовий привілей, тобто підтвердив про особливу Божу Ласку, яка сходить на прочан.

Після скасування панщини в Галичині в 1848 році селяни отримали землю, і одні почали стрімко збагачуватися, а інші бідніти. Бідніші продавали свої землі перекупникам, лихварям-євреям, а самі виїжджали за океан на заробітки. Більша частина села попала у власність до євреїв.

У 1894 році біля джерела було побудовано муровану каплицю.

Велику допомогу селу Зарваниця й особливо святиням надав митрополит Андрей Шептицький. Він вклав чималі кошти, щоб повернути минулу славу села та відпустового місця. З його допомогою у 1922 році було побудовано монастир отців Студитів, який очолив отець Климентій Шептицький. Він був засновником великої бібліотеки, та спричинився до просвітництва всієї Зарваницької округи.

Останні знищення святині відбулися вже не так давно, спочатку в 1939, а потім у 1945 роках радянськими окупантами-атеїстами. Майже на півстоліття Церква зазнала репресій та переслідувань.

За часів незалежної України відпустове місце в Зарваниці ожило. Знову сотні й тисячі прочан приїжджають до чудодійного образа Пресвятої Богородиці та до чудодійного джерела. Знову люди отримали можливість приходити туди зі своїми проханнями та отримувати допомогу через Ласку Божу.

Зібрав та опрацював матеріал

о. Богдан Савчук

Молитовник-путівник для прочанина, Львів – 2006