Почаїв

В ті часи, коли на нашу землю нападали монголо-татари, нищили міста, вбивали людей, часто монахи з Києво-Печерської Лаври залишали свої стіни та мандрували по світу. Так було і з двома монахами, які мандруючи по світу, зупинилися на відпочинок біля гори, де тепер знаходиться Почаївський монастир. Один з монахів після молитви вирішив піднятися на вершину гори. Враз він зачудувався якимсь надприродним світлом і перед ним з’явилася в повний зріст Божа Мати в оточенні полум’я. Вона стояла на камені і лагідно посміхалася до нього. Чернець вирішив своє видіння показати ще й іншому монаху і покликав його. Той швиденько піднявся на гору і бачив те саме, що і його приятель. Водночас прибіг подивитися ще й пастух Іван Босий, який пас худобу попід горою і чув слова першого монаха. Він же і став третім свідком цього з’явлення.

Вони всі троє клякнули перед Пресвятою Богородицею і почали молитися та прославляти Бога. Коли видіння вже зникло, то підійшли ближче до того місця і побачили на камені відбиток правої стопи. Здавалося, що нога Пречистої Діви була настільки гарячою, що розтопила камінь.

На цій горі монахи зробили собі помешкання та почали там жити. Чутки про з’явлення Божої Матері швидко розійшлися по всій окрузі. Люди почали сходитися на гору, щоб випросити в Богородиці Ласки для своїх родин. Через короткий час було побудовано Церкву та монастир, який швидко заселявся монахами.

В 1559 році Константинопольський митрополит Неофіт, проїжджаючи через територію Волині, відвідав одну з місцевих поміщиць пані Ганну Гойську, яка жила у своєму маєтку Орля, недалеко від Почаєва. Від’їжджаючи від неї він поблагословив її та подарував привезений з собою образ Пресвятої Богородиці. Через деякий час мешканці маєтку почали зауважувати, що від цього образа виходить якесь дивне світло. Спочатку не дуже звертали на нього увагу, але коли перед ним зцілився хворий брат поміщиці – Пилип, то зрозуміли що той образ не є звичайним. У 1597 році пані вирішила, що чудотворний Образ не може належати тільки їй і вона передала його в Почаївський монастир. А заодно передала великі кошти на утримання монастиря.

З того часу той образ почав називати­ся Почаївським і він подарував знедоле­ному народу дуже багато чудес.

Одним з цікавих особистостей Почаївського монастиря є постать преподобного Іова, ігумена Почаївського, чудотворця.

– Народився він у середині шістнадцятого століття у селі Покуття на Галичині знаним як Іван Залізо. У віці десяти років хлопець прийшов в Угорницький монастир Преображення Господнього, і вже у дванадцять років став ченцем. З молодих років він відрізнявся від інших монахів особливим, строгим життям подвижника, і тому ще в молодому віці отримав священичий сан. Приблизно біля 1580 року чернець Іов, згідно прохання князя Костянтина Острозького, згодився очолити монастир Воздвиження Чесного Хреста, розташованого недалеко від міста Дубно.

            – На початку сімнадцятого століття він перейшов у Почаївський монастир і поселився в печері недалеко від Успенського храму, ставши затворником. Всі монахи полюбили його і обрали своїм ігуменом. Преподобний Іов ревно виконував свої обов’язки ігумена, був ввічливим і ласкавим до всіх ченців, на рівні з іншими багато працював.

            – Після 1642 року преподобний Іов прийняв велику схиму з іменем Іван. У печері він повністю закривався на три дні, а часом і на весь тиждень. Згідно свідоцтва його учня, преподобного Іова Досифея, одного разу печера, в якій жив преподобний, засвітилася надприродним світлом. Помер святий у 1651 році, проживши більше 100 років. 8 серпня 1659 року сталося прославлення мощів преподобного Іова.

Як я вже згадував, Почаївський образ Пресвятої Богородиці подарував вірним дуже багато чудес. Я нагадаю про деякі з них, які найбільше запам’яталися побожним людям.

– Під час одного з нападів татар на Почаївський монастир, молодого ченця невірні захопили в полон. Коли він перебував у неволі, то все згадував свій монастир, його святині з урочистими відправами та часто молився до Пресвятої Богородиці. Особливо важко було на душі напередодні храмового свята в Почаєві – Успіння Пресвятої Богородиці. Одного разу, якраз перед таким святом, він щиро молився та зі сльозами на очах просив Богородицю допомогти йому звільнитися з неволі. І сталося чудо, стіни з його тюрми зникли і чернець не просто звільнився, але водночас з’явився біля стін Почаївського монастиря.

– Влітку 1675 року, за часів правління короля Яна Собезького, під час війни з турками, відбувалася велика Збаразька битва. Загони татар, які приймали участь у війні, під керівництвом хана Нурредіна, прийшовши через село Вишнівець, обступили з трьох сторін Почаївський монастир. Легка монастирська огорожа, як і муровані корпуси монастиря не могли захистити його від нападників. Ігумен монастиря Йосиф Добромирський попросив всіх ченців, і присутніх у монастирі цивільних людей, клякнути та молитися до Пресвятої Богородиці та до преподобного Іова Почаївського. Іншого порятунку він не бачив. Всі так і зробили, молитви проводили перед образом Пресвятої Богородиці та перед ракою Преподобного. Зранку, коли чужинці пішли в наступ, ігумен почав зі всіма присутніми відправляти акафіст до Божої Матері. Після перших слів акафісту «Взбранній Воєводі», над храмом з’явилася сама Богородиця і покрила монастир та всю прилеглу територію своїм сліпучо-білим своїм омофором. Навколо Неї було багато Небесних Ангелів з мечами. Недалеко знаходився преподобний Іов, який клякнув і молився за порятунок монастиря. Татари також бачили це видіння і почали випускати по ньому стріли, але стріли відбивалися від білого світла, поверталися назад і ранили їх самих. У замішанні та паніці вони почали втікати та ранити один одного, їх охопив жах. Багатьох татар захисники святині взяли в полон, дехто з них згодом прийняв віру Христову та залишився назавжди в монастирі.

В 1721 році Почаївський монастир прийняв єдність зі Вселенською Церквою, і в цій єдності пробув аж до 1832 року. Якраз у цей період було зафіксовано найбільше чудес, монастирські хронології відзначують аж 539 таких випадків. Один з таких випадків відбувся з графом Миколою Потоцьким.

– Одного разу коні, які везли екіпаж з графом, по дорозі чогось сполохалися, почали дуже швидко бігти, так, що аж карета перекинулася. Граф тоді був сердитим і вирішив, що у всьому винуватий кучер. Він вийняв пістолета та вирішив застрілити бідолаху. А кучер підняв руки в напрямку до Почаївського монастиря і почав голосно просити: «Мати Божа, яка явилася монахам, спаси мене». Більше нічого він не встиг сказати. Граф вистрілив у кучера, але пістолет дав збій, він повторив вистріли ще декілька разів, але все залишалося без змін. Кучер залишився живим, а граф після того вирішив змінити своє життя. Він відразу поїхав у Почаївський монастир та довгий час молився перед образом Матері Божої, каючись за свої гріхи та дякуючи за чудесну науку. З того часу граф вирішив матеріально допомагати монастирю. За його кошти було побудовано Успенський собор та новий корпус монастиря.

Сьогодні ця святиня приймає дуже багато прочан. Мільйони християн, незалежно він приналежності до конфесій, приїжджають туди, щоб подякувати Богородиці за отримані ласки, та отримати благословення на подальше побожне життя. Особливої допомоги шукають ті, хто потребує надзвичайної допомоги для вирішення своїх проблем. Не залишайте поза увагою цю чудодійну святиню і ви.

Зібрав та опрацював матеріал

о. Богдан Савчук

Молитовник-путівник для прочанина, Львів – 2006