Гошів

У нас, в Україні, між містами Болеховом та Долиною, що на Івано-Франківщині, розташоване на березі річки Свіча, старовинне історичне село Гошів. За селом знаходиться висока гора, яка називається в народі «Ясна Гора». В недалекому урочищі Чорний Ділок десь від середини п’ятнадцятого століття знаходився перший монастир отців василіан і маленька дерев’яна Церква.

Про це місце і буде моя розповідь, але історія образа Гошівської Пресвятої Богородиці починається в іншому місці, про що і піде зараз розмова.

На Тернопільщині, недалеко від міста Бережани, в селі Хороброві, проживала побожна сім’я хорунжого Андрія Шугая. У них вдома, у вітальні знаходився великий образ Пресвятої Богородиці, дуже подібний на образ Пресвятої Богородиці Белзької. Вже давніше господар купив два таких образи, одного подарував своякові, який мешкав у селі Настасів, недалеко від міста Тернополя, а другого залишив собі. Цей образ родина дуже любила і шанувала. Одного разу, коли нікого не було вдома, в їхньому будинку виникла пожежа, яка знищила весь будинок, все майно господарів. Залишилася непошкодженою тільки одна стіна, на якій висів образ, та на якому навіть сліду не було від пожежі. З того часу до цього образа вся родина почала відноситися з ще більшою повагою і пошаною.

Був тоді час страшного лихоліття для України. Турки і татари нападали своїми ватагами на наші села і міста, нищили їх, людей забирали в полон. Така доля не обминула і підкарпатські села. Щоб захистити своїх трьох дочок від татарського або турецького ясиру в час небезпеки, хорунжий Андрій Шугай відвіз їх у село Дунаїв, до своїх приятелів-родини українського шляхтича Миколи Гошовського. Там було трохи спокійніше. Коли стало зовсім безпечно, батько повернув дітей додому, а вже вдома зауважили, що свій шанований образ забули в Дунаєві.

Пан Гошовський давно вже хотів мати вдома образ славної в народі Белзької Богородиці, чи трохи подібного і дуже зрадів коли побачив його, залишеного дівчатами. Розпорядився повісити його в найкращому місці у вітальні та щоб перед ним завжди і вдень і вночі, горіла лампадка. Він звик до цього образа Пресвятої Богородиці, і коли Андрій Шугай приїхав, щоб забрати його то пан Гошовський вмовив власника залишити образ йому.

В 1736 році, коли пана Гошовського не було вдома, образ у чудесний спосіб прославився. В присутності гості, яка приїхала з села Біле, що недалеко від Дунаєва, пані Франціски Сеправської, в одну мить образ засяяв сліпучим світлом, у кімнаті стало ясно, подібно, як надворі в сонячну погоду. Господиня і гостя злякалися і послали гінців, щоб прикликати священиків та. людей. Образ світився досить довго. Його побачили сусіди, котрі прибігли трохи швидше, і навіть сам пан Гошовський, який повернувся додому. Коли прийшли священики, то образ вже не світився, лише весь покрився краплями якоїсь рідини, ніби росою, та з очей стікали сльози. Обстеживши навколишнє місце де висів образ, вони не знайшли нічого надзвичайного. Все навколо було сухим і не було природної причини, щоб з’явилася роса.

Пан Гошовський був відважним чоловіком, але після того, що побачив, тримати вдома такого прославленого образа побоявся. Він відніс його в костел і попросив священиків повісити в храмі, щоб всі могли підходити до нього та молитися. Але в костелі вже було два образи і тому священики вирішили повісити його в Захристиї. Пану Гошовському це не сподобалося. Йому було прикро, що до образа ніхто не зможе підійти, бо Захристия не є настільки доступною для людей. Ніякі його вмовляння не вплинули на священиків. Так прославлений образ провисів у недоступному місці для людей у забутті майже один рік.

Зневірившись у власних силах проти впертості священиків з Костелу, пан Гошовський поїхав до тодішнього Львівського Митрополита Греко-Католицької Церкви Лева Шептицького. Там він детально описав всю історію з образом і просив дозволу перевезти її в село Гошів та передати отцям василіанам в їхню монастирську Церкву. Митрополит уважно вислухав цю історію, вона йому сподобалася і він згодився на перенесення образа. Але при цьому поставив умову, щоб свідки прославлення образа Пресвятої Богородиці склали церковну присягу про все те, що побачили. Провести перевезення образа владика поручив ігумену монастиря василіан отцю Буйницькому з села Краснопущі, яке знаходиться недалеко від села Дунаєва.

Отець Буйницький разом з паном Гошовським взяли образ Богородиці з Костелу і делікатно поклали у спеціально підготовлений ящик та накрили кришкою. Крім того з’єднання на ящику отець запечатав печаткою, щоб ніхто не зміг, під час перевезення, його підмінити. Ящик з образом привезли в Гошів у маєток пана Гошовського і розмістили в одній з кімнат. До храму не передавали, бо ще офіційно не було доведено про його прославлення. Від того часу почалася трохи марудна процедура дослідження подій, які сталися в селі Дунаєві, в будинку пана Гошовського. Під час проведення церковного слідства всі свідки прославлення образа Пресвятої Богородиці і пані Сеправська, і господиня, і священики та й сусіди, які прибули раніше до будинку, під присягою довели митрополиту Леву Шептицькому, що чудо мало місце.

Напередодні свята Преображення Господнього на подвір’ї пана Гошовського в Гошеві зібралася велика процесія з духовенства трьох найближчих деканатів та прочан зі всієї округи, бо слава про чудодійний образ дуже швидко поширювалася. Такої кількості відвідувачів свого села жителі ще не бачили. Перед початком урочистої процесії від будинку до Церкви, образ Пресвятої Богородиці винесли з приміщення і поставили на підготовлений стіл. Старший священик зачитав грамоту від владики, в якій даний образ було визнано Прославленим і благословлялося перенести його до храму. Священики перевірили печатки на ящику, відкрили його і урочисто з процесією вирушили в похід. У храмі образ Богородиці помістили за Престолом, щоб відвідувачі могли бачити його, молитися до нього і просити допомоги. Всі ці події відбувалися в 1737 році.

Монастир василіан почав швидко розвиватися, образ Чудодійної Богородиці вдихнув у монахів ніби нове життя. Але більший розвиток отримав він після того, коли пан Микола Гошовський, власник землі, віддав монахам у 1759 році на довічне користування всю територію Ясної Гори. Він же і був найбільшим фундатором побудови їхнього монастиря та дерев’яної церкви вже на території Ясної Гори. Оскільки прочани часто приїздили здалека, то внизу гори було побудовано будинок для приїжджих, де вони могли переночувати та відпочити.

З часом вже і та Церква не могла вмістити всіх бажаючих потрапити до неї і тому почали будувати нову муровану Церкву. Завершили будову в 1842 році за часів служіння пароха отця Мокрицького. Новий храм був прикрашений дуже гарним новим іконостасом, а за престолом знову поставили образ Пресвятої Богородиці.

Всі чудеса, які відбулися за допомогою Пресвятої Богородиці в Гошеві перелічити неможливо, бо відтоді минуло багато часу, та й не завжди чудеса реєструвалися, записувалися. Монастирський літопис свідчить, що лише за п’ятдесят років їх було аж сто тридцять сім. Всі такі випадки детально досліджувалися церковною владою і свідки чудодійств мусили свідчити під церковною присягою. Хочу навести лише декілька цікавих прикладів допомоги від Богородиці.

1. 05.08.1737. Пані Кунегунда Садовська була приреченою, невиліковно хворою. Лікарі вже втратили всяку надію, щоб її врятувати. Її чоловік дуже довго молився перед образом Пресвятої Богородиці і просив вилікування. Вона зцілилася відразу. Це чудо записане в монастирському літописі першим.

2.  15. 03. 1738. Пані Катерина Ковальська була психічно хворою людиною у дуже важкій формі. Після наполегливої молитви її рідних та присутніх людей, недуга її залишила.

3.        12.04.1743. В Гошівську Церкву силою привезли розумово відсталого Степана Лучковича. Під час молитви за нього його родичів і знайомих, він став у храмі повністю здоровим.

4.        Парох міста Дашава отець Яків Колачківський ходив на милицях бо мав хворобу ніг. Прибувши в Гошів, він ліг перед образом у вигляді Хреста і так довго молився, просячи допомоги. Потім встав уже без допомоги милиць і повністю здоровим повернувся додому.

5.        Пан Тадей Дідушицький мав хворобу очей, швидко втрачав зір. Після молитви перед образом зір повністю відновився.

6.        23.04.1759. Пан Василь Кудиба зі села Сполуки, та їмость отця Івана Почапського зі села Тяпче страждали на психічні недуги. Додому з Ясної Гори повернулися повністю здоровими.

7.        04.07.1770. Пані Марія Кульчицька їхала на прощу в Гошів зі своїми дітьми. Несподівано, коли вона напувала коней у річці, одна дитина випала з воза і потонула. Коли її витягнули з води було вже пізно і повернути її до життя не вдавалося. Мати швиденько, зі сльозами на очах, принесла дитину в Церкву і так, тримаючи її на руках, клякнула перед образом Божої Матері і почала молитися. Після молитви дитина ожила.

8.        08.09.1776. У храм на Ясній Горі принесли паралізованого чоловіка, який нерухомо лежав уже вісім років ще й до того втратив мову. Після молитов родини і всіх присутніх у храмі перед Чудодійним образом чоловік почав розмовляти і сам встав на ноги.

9.           23.04.1781. Після відвідування храму на Ясній Горі до пана Олександра Бігушевича з міста Калуш повернулися пам’ять і слух.

10.             Панство Іван та Марія Мельник з села Небилів розташованого недалеко від села Перегінське, мали сина Володимира, який вже мав декілька років від народження, але не міг ні говорити, ні ходити. То було перед першою світовою війною. Вони взяли його на руки і пішки пішли на прощу в Гошів. Під час молитви батьки пообіцяли Богородиці, – якщо Вона допоможе, – віддадуть свого сина на службу Господу Богу. Син відразу вилікувався, а пізніше, коли виріс, став священиком.

11. Цікава історія є з часів польсько-німецької війни в 1939 році. Німецьке військо ще не вступило в місто Стрий та його околиці. Польські вояки, відчуваючи, що програють війну, були особливо жорстокими. Багато українців поплатилися в той час своїм життям. Один хлопець-студент повертався зі Львова до Стрия. В селі П’ятничани, недалеко від Стрия, його перестріли польські вояки та заарештували, звинувачуючи чужим шпигуном. Вони зв’язали йому руки та застосували до нього жорстокі тортури, а потім відправили в місто Стрий. Після катувань відвели за місто в парк і наказали копати для себе яму. Копаючи яму юнак зрозумів, що живим його не залишать, тільки якесь чудо могло би його врятувати. І тоді хлопець згадав, що Пресвята Богородиця Гошівська подарувала вже багато чудес тим, хто її просив. Він почав щиро молитися до Богородиці і благати про допомогу.

Коли яма була вже наполовину викопана, німці почали наступ, недалеко було чути рух техніки та в небі гуркіт літаків. Вояки заметушилися і почали готуватися до втечі, але жертву свою все одно вирішили вбити. Вони знову зв’язали хлопцеві руки й офіцер вистрілив у нього з револьвера, прямо в груди.

Хлопець впав. Скільки лежав без пам’яті не пам’ятає, але коли прийшов до тями, то побачив, що польських вояків уже немає, і відчув, що залишився живим. Куля пройшла крізь одяг вдарилася у великий медальйончик Гошівської Пресвятої Богородиці, яку юнак завжди носив на грудях, розплавила її і відбилася.

Через три тижні той юнак, разом зі своєю родиною, пішли на прощу в Гошів. Там він подякував Богородиці за свій порятунок, залишив у храмі розплавлений медальйон і під церковною присягою докладно розповів історію свого порятунку священикам.

Тут описані лише деякі цікаві історії про зцілення, а непевно були і такі, про які люди нікому не розказували. Досконало відомо, що людям дуже сподобалися прощі на Ясну гору. Там вони відчували інший, духовний плин життя. Сюди найбільше з’їжджалося народу з найближчих областей – Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської, Тернопільської та Чернівецької. Хоча бували часом відвідувачі і з дальших місцевостей.

Святе місце було поперемінно то у розцвіті, то у занепаді через причини незалежні від вірних і духовенства. Наприклад за часів радянської окупації люди не могли там відкрито молитися. Лише з отриманням Україною незалежності відновилися прощі в Гошів у повному обсязі. Сьогодні туди з’їжджається дуже багато християн, вони просять у Пресвятої Богородиці допомоги і по вірі своїй отримують її.

Зібрав та опрацював матеріал

о. Богдан Савчук

Молитовник-путівник для прочанина, Львів – 2006