Крехів

На відстані тридцяти кілометрів від міста Львова, недалеко біля міста Жовква, в селі Крехові розташований монастир отців Василіан. В сьогоднішній час він є досить авторитетним: відновлений, розбудований, є багато монахів, часто відбуваються відпусти, приїжджає і приходить багато прочан. Монастир має досить цікаву історію, тому, що розвиток монастирів у певній мірі залежить від розвитку суспільства та політичних ситуацій на цих теренах. А політичні ситуації були тут дуже різноманітними: частіше сумними, іноді веселими, але на загал – завжди цікавими.

Монастир має цікаве розташування. З трьох сторін його оточують невисокі гори, вкриті лісами, ніби маленькі Карпати. То є східна сторона географічного водорозділу Балтійське море – Чорне море, який називається Львівсько-Томашівське Розточчя.

На початку сімнадцятого століття прийшли у село Крехів двоє мандрівних монахів Йоіл та Сільвестр. Родом вони були десь із території теперішньої Білорусі. Монахи мандрували як місіонери, з місця на місце, але територія навколо села Крехова їм дуже сподобалася і вони вирішили зупинитися. Спочатку поселилися у лісовій печері, яка і досі збереглася, недалеко від теперішнього монастиря. Монахи Йоіл та Сільвестр проводили суворе життя, багато часу перебуваючи в молитві і пості. Згодом вони недалеко від печери, на скелі, побудували маленьку Церкву святих апостолів Петра і Павла. Але не довго їм вдалося жити на самоті. Люди почали приходити до них і шукати розради у своїх проблемах. Були й такі, що також захотіли усамітненого життя і бажали залишитися жити в них. Тоді монахи за підтримкою крехівських панів Сапіг та Вояковських, пішли до пана Станіслава Жолкєвського, в якого у власності була територія Жовківщини, і попросили ділянку землі для побудови нового храму та монастиря. Пан пішов їм назустріч і віддав у власність ділянку землі під горою Побійною. Там монастир знаходиться і тепер.

Під керівництвом монаха Йоіла в короткий час було збудовано церкву Преображення Господнього та маленький монастир, у якому довший час перебувало шість монахів. Коли кількість ченців почала зростати та почало більше прибувати прочан, тоді побудували ще одну більшу Церкву Святителя Миколая та дзвіницю. Пізніше, після смерті ігумена Йоіла, ченці побудували ще дві Церкви – Пресвятої Трійці та Покрова Божої Матері. Все будівництво проводилося при великій кількості жертводавців. Серед них були і прості селяни, і пани, і навіть наші гетьмани: Хмельницький, Дорошенко і Мазепа.

Мушу зауважити, що часи становлення монастиря були досить неспокійними. Часті набіги турків та татар завдавали місцевим жителям великих клопотів. Маючи досить великі фінансові надходження від жертводавців, ченці вирішили захистити від кочовиків себе та людей з навколишньої місцевості, побудувавши інженерні укріплення. Вони обнесли територію монастиря високим муром з чотирма бойовими баштами та обкопали навколо глибоким ровом, який заповнили водою. В баштах були бійниці і для розміщення гармат, і для легкої стрілецької зброї. Сліди від рову навколо захисного муру залишилися і дотепер.

Охоронні споруди були в цій місцевості побудовані дуже вчасно, бо вже через короткий час ця чернеча фортеця послужила людям. У 1672 році, під час козацького походу на Львів гетьмана Дорошенка, відбулося перше її випробовування. Гетьман заздалегідь послав у монастир козацький загін під проводом Івана Мазепи для допомоги в захисті від татарських набігів. Фортеця не тільки витримала облогу ворогів, але під її стінами ще й загинув від гарматного пострілу з башти – небіж татарського хана. Напади ворогів на Крехівський монастир відбувалися часто, але, як правило, захисні споруди допомагали вистояти.

На початку вісімнадцятого століття ченці Крехівського монастиря вступили в Церковну Єдність з Апостольським Престолом. Монастир швидко розростався та набирав авторитету в людей. Це місце не тільки збирало велику кількість вірних на Богослужіння, але напевне, в першу чергу, заробило собі слави чудотворними образами.

Першим чудотворним образом був образ Святителя Миколая, якого, скоріше всього, монахи Йоіл та Сильвестр принесли зі собою з території Білорусі.

Другий маленький образ Божої Матері був подарований Крехівському монастирю родиною Красовських зі Львова. Він має дуже цікаву історію.

– В родині львівських міщан Красовських народилася дочка і її назвали Олександрою. Батьки дуже любили її, тішилися нею, але на очах в них завжди був смуток, коли до неї наближалися. Дочка народилася незрячою і то було найбільшим горем у батьків. До різних лікарів вдавалися, але позитивного результату не отримували.

Коли дівчина підросла, то стало ще прикріше, бо подружки-ровесниці приходили до неї та розповідали про красу навколишнього світу, особливо коли розцвітає весна. А вона того не могла побачити та зрозуміти. Мати виховувала Олександру в любові до Господа Бога та Матері Божої, навчала щиро молитися. Можливо в її стані то було найбільшою розрадою. З роками у неї виробився якийсь свій таємний підхід у молитвах та розвагах до Богородиці.

У них в будинку був один старовинний гарний образ Матері Божої. Згідно в ньому переказів, він був намальований ще в чотирнадцятому столітті і ніби намалював її сам Митрополит Київський Петро. Олександра попросила, щоб цей образ принесли до неї в кімнату. Поставивши його перед собою на столі, почала щиро благати Богородицю про змилування над нею, про відкриття її очей, щоб вона могла бачити світ Божий: «О, моя Небесна Ненько, Ти знаєш моє горе та бачиш моє болюче страждання. Ах, як це важко жити сліпому в світі! Маріє, Ти могутня перед Божим Троном. Благаю Тебе, вилікуй мене зі сліпоти, якщо такою буде Божа Воля!» Потім перестала молитися та зі сльозами на очах благала чуда і лише час від часу було чути слова: «Маріє, Маріє, Маріє!...»

І дійсно в цій кімнатці сталося чудо. Дівчина почала вперше у житті бачити навколишні предмети, в неї з’явився зір. Вона була переповненою радості, але ця радість пробивалася через рясні сльози. Вона вдивлялася в образ Матері Божої та голосно повторювала: «Я бачу! Я бачу! Марія, моя Небесна Ненька, дала мені зір!»

Батьки прибігли на крик дочки та дійсно побачили, що їхня дитина стала зрячою. Неможливо описати той стан радості у батьків, коли вони побачили як непохитна віра Олександри принесла свої плоди. Всі троє клякнули перед образом і голосно почали дякувати Господу Богу і Божій Матері за одужання. Почувши голосні виклики, прибігли челядники і також клякнули та почали молитися та дякувати. Через дуже короткий час і сусіди почули про чудо та прийшли молитися перед образом Богородиці. Весь дім наповнився радістю, кімната, в якій знаходилася Богородиця, швидко наповнилася людьми.

Родина Красовських відчувала велику Ласку Божу і хоча дуже цим образом дорожила, вирішила, що вони не є достойними тримати його вдома. Ці події відбувалися в 1660 році. Красовські відвезли образ Пресвятої Богородиці в Крехівський монастир та передали ігумену, щоб ще й інші люди могли користати з його чудодійної сили. Спочатку помістили вгорі за Престолом в Церкві Святителя Миколая, і там він перебував досить довгий час. Єпископ Львівський Йосиф Шумлянський взяв свідчення під присягою від багатьох людей, які були очевидцями чудодійств, і 6 липня 1685 року пастирським листом урочисто проголосив його чудодійним.

У 1808 році привезли в Крехівський монастир інший чудодійний образ Пречистої Діви з монастиря у Верхраті (село недалеко від Рави-Руської, тепер територія Польщі). Там у колишньому монастирі Василіан він прославився багатьма чудесами. Образ розмістили на місці попереднього, а перший – перенесли в монастирську Каплицю.

Крехівський монастир отців Василіан був знаменитим ще й тим, що в ньому знаходилося Миро, привезене з міста Бар, що в Італії. А папа Лев VIII подарував для монастиря мощі мученика Пасива. Тому так багато людей горнулися до цієї Святині, шукаючи допомоги чи порятунку в життєвих негараздах та проблемах, особливо, коли відбувалися відпусти на свята: Благовіщення Пресвятої Богородиці, Преображення ГНІХ, Покрова Пресвятої Богородиці, святих  Петра і Павла та на Перенесення мощів Святителя Миколая.

Великі випробовування прийшлося витерпіти Крехівському монастирю за часів радянської окупації, спочатку в 1939, а остаточно в 1946 роках. Монастир пограбували, знищили дорогоцінності, зникли реліквії, які збиралися століттями, він перестав функціонувати. Монастирське приміщення передали в користування цивільним безбожним структурам, які привели його до руїн. Образ чудотворця Миколая передали в церкву Успіння Пресвятої Богородиці у Львові, образ Пречистої Діви – в церкву святої Парасковії-П’ятниці, також у Львові. Інший образ Пресвятої Богородиці – зник безслідно. Так само зникло Миро та мощі святого Пасива. Монахів насильно перевезли в інші місця, звідкіля згодом одних осудили на довголітні сибірські заслання, а інших замучили в тюрмах. Монастир пробув у запустінні майже п’ятдесят років.

Але нічого на місці не стоїть, час іде вперед і, як кажуть у нас в народі: «Бог є добрим». Часи змінилися, ми живемо тепер в незалежній Україні, змінилися покоління людей, але віра в народі залишилася. В 1990 році з Гошівського монастиря отців Василіан прибули в Крехівський монастир перші новики і з того часу напевно потрібно почати новий відлік, початок нового процвітання тієї Святині. 23 грудня 1990 року урочисто було повернено в монастир образ чудотворця Миколая, а 19 травня 1991 року – образ Пречистої Діви Марії.

Тепер і Церкви монастиря і сам монастир є відновленими. Там проживає велика спільнота ченців. Святині знову посилають свої благословення на відвідувачів-прочан, яких з кожним роком стає все більше і більше.

Зібрав та опрацював матеріал