Жовква

Розповідаючи про різні сучасні прочанські місця у світі, чи навіть лише у Галичині, ми волею-неволею мусимо повертатися до тих часів, коли віра Христова тільки зароджувалася, або починала поширюватися. Особливо потрібно згадати про перші три століття після Різдва Ісуса Христа, коли християни були найбільше переслідуваними і багато з них постраждали за своє переконання. Деякі з імператорів у той час були аж надто жорстокими і пролили багато християнської крові. Одним з таких імператорів і був цісар Декій у середині третього століття. Він видав декрет, згідно якого всі християни мали самі з’явитися до його чиновників, відректися своєї віри та принести жертву римським ідолам.

Якраз у цей час постраждали брати і святі мученики Партеній та Кольогерій. Згідно описання одних істориків, Партеній був придворним наставником палати Декієвої дружини Трифонії, яка також була християнкою, а пізніше стала мученицею. Згідно інших, – то він був літописцем (прімікерієм) чи то цісарським, чи то християнським, що служили Папі Римському. Але однозначно, що він був знаний вельможами, бував у імператорському дворі та мав поміж людей великий авторитет. Також відомо з історії, що управитель міста Рим Еміліан був таємним християнином і добре знайомим з братами Партенієм та Кальогерієм. Незадовго перед своєю смертю він запросив їх до себе в маєток, доручив бути опікунами своєї дочки Калісти Анастасії, та довірив розпоряджатися всім його майном. Зрештою – це все майно, за згодою дочки Еміліана, яка вже пізніше подорослішала, було роздане бідним людям. Це свідчить про те, що брати мали неабиякий авторитет у римської знаті.

Після жорстокого декрету цісаря Декія чиновники стратили багато християн, але не мали відваги заарештовувати досить відомих та заможних братів, тому відклали їхню справу на розгляд самого імператора. Цісар довго вмовляв братів відректися від християнства, просив їх не губити своє молоде життя і стати йому приятелями. Але брати сказали імператору, що хотіли би бути йому приятелями, тільки спочатку мусять стати приятелями Ісуса Христа. Тому твердо стояли на своєму і відкрито почали доводити про правдивість їхнього Бога та про жорстокість і аморальність язичницького бога Юпітера. Тоді імператор доручив управителю міста Лібанію заарештувати їх і наступного дня провести над ними тортури. А якщо вони і надалі будуть триматися своєї віри, то покарати їх смертю.

Спочатку привели на тортури старшого брата Кальогерія. Прив’язали до спеціального обладнання і почали розтягувати тіло так, що аж кістки виходили із суглобів. Юнак зомлівав, але стійко переносив тортури і не виявляв слабкості. Пізніше його пекли вогнем, а на завершення розпеченими кліщами рвали тіло на шматки. Проте Кальогерій, як тільки приходив до свідомості, знову і знову доводив свою правоту. Потім привели Партенія і показавши рване тіло старшого брата, намовляли, щоб не губив своє молоде життя. Але Партеній почав так само як і брат доводити їм про цінність вічного життя і був готовий так само іти на тортури. Навіть докладно розказав суддям історію життя Ісуса Христа та ціль нашого життя. Це не сподобалося одному з помічників Лібанія і він з криком вимагав піддати тортурам і Партенія. Але Літаній розпорядився по-іншому – наказав спалити братів живцем за містом. Коли їх прив’язали до стовпів і розпалили вогонь, то полум’я обминало тіла святих. Розлючений кат вихопив з вогню горючу дерев’яну головню і почав нею бити мучеників по голові. Спочатку віддав Богу душу старший, а пізніше і молодший брати. Так 19 травня 250 року Церква Христова отримала ще двох святих мучеників.

Коли воїни і кат побачили, що брати померли, пішли доповідати про це суддям. А в той час свідки цієї трагедії, які були християнами, підняли тіла мучеників і перенесли в підземелля на цвинтар святого Калікста, де вони були похоронені в гробниці для найповажніших мучеників. Через десять років переслідування закінчилися і свята Анатолія побудувала над гробницею братів мармуровий Престіл. Там мощі святих спочивали більше тисячі років, аж поки не почали проводитися в римських катакомбах розкопки. Коли були відкопані мощі святих, тодішній Папа Римський доручив загорнути їх у дорогоцінну тканину та розмістити в одній з римських Церков для привселюдного шанування.

Через деякий час Святіший Отець подарував мощі Кальогерія князеві Нантійському, для одного монастиря у Франції на горі Мавра. Правдоподібно ці мощі там знаходяться і дотепер.

Мощі святого Партенія отримали трохи іншу долю. Папа Олександр VII захотів показати імператору Леопольдові І свою Апостольську прихильність і запропонувати для Цісарської Каплиці якусь цінну реліквію з церковних скарбів. Вибір випав на мощі святого Партенія. В 1665 році у Відень відправився Апостольський протонотарій Адальберт Оліторій, який супроводжував мощі у тодішню столицю імперії. Спочатку мощі святого Партенія були розміщені в Церкві Спасителя, для вшанування їх жителями Відня. А через деякий час, після проведення спеціальних перевірок, мощі з процесією переправили до цісарської придворної Каплиці, де і розмістили у спеціально приготованій гробниці. Через два роки мощі було передано в Церкву Пречистої Діви Ангельської при жіночому монастирі святої Клари. Тут вони перебували досить довгий час, їх могли оглядати всі бажаючі та молитися до них.

В 1683 році турецькі війська взяли в облогу столицю австрійської імперії – місто Відень. На допомогу прибув з військом польський король Собєський. Вирішальну битву було призначено на день святого мученика Партенія – 12 вересня. Все військо і мешканці Відня почали просити святого Партенія заступитися за них. Після жорстокої, кривавої битви перемогу отримали австрійські та польські війська. А вдячні жителі міста приписували перемогу під час битви заслугам захисників Відня – Пречистої Діви Ангельської та святого мученика Партенія.

Через сто років для монастирів Австрійської імперії настали важкі часи. Цісар Йосиф І мав інші релігійні переконання і під впливом своїх радників вирішив реформувати Церкву. По всій території імперії, навіть у нас на Галичині, було закрито багато монастирів. Закрили також і монастир святої Клари у Відні. Церковні цінності були конфіскованими на користь держави, а мощі святих угодників були забрані з Престолів і зложені в коморах.

А тепер дещо з історії про славне місто Жовква. В 1690 році з міста Сучава (тепер територія Румунії) були перенесені в Жовкву мощі святого мученика Івана Сучавського та розміщені в монастирі отців Василіан. Не буду вдаватися у подробиці обставин, чому ці мощі опинилися у Жовкві, але місцеві жителі дуже їх шанували та вважали Мученика своїм захисником. Але в 1783 році прибула на Львівщину група Молдавського війська і в присутності Львівського комісара насильно забрали святі мощі Івана Сучавського та повернули їх у Сучаву.

Можливо то було справедливо, але мешканці міста відчували себе покривдженими. Якраз у цей час у Відні в Церкві святої великомучениці Варвари служив отець – василіянин Ієронім Стрілецький. Він почув про жовківську історію і вирішив допомогти землякам в інший спосіб. Отець пішов на прийом до цісаря і розповів йому про заподіяну землякам кривду. Та при нагоді попросив, щоб мощі святого Партенія, які тепер є позбавлені належних релігійних шанувань, перенести у Жовкву та в такий спосіб компенсувати втрату міста. За Божим провидінням цісар згодився і дав дозвіл на перенесення. Так мощі святого мученика Партенія, почавши свій шлях з Риму, спочили аж на Галичині у місті Жовкві.

Спочатку мощі було розміщено в ніші однієї зі стін Церкви, а пізніше під головним Престолом. Коли було побудовано нову Церкву, в 1907 році, то мощі Партенія знаходилися в бічному Престолі зліва від Іконостасу, і їх щороку на празник, в неділю після Воздвиження Чесного Хреста, виймали для всенародного прославлення.

В 1901 році Святіший Отець Папа Лев XIII уділив повний відпуст на день святкування святого мученика Партенія, та впродовж одного тижня після свята.

Тепер багато прочан приїжджають у Жовкву, щоб відвідати мощі святого мученика Партенія та сподіватися на підтримку у вирішенні своїх проблем.

Зібрав та опрацював матеріал

о. Богдан Савчук

Молитовник-путівник для прочанина, Львів – 2006