Биличі

Недалеко від міста Самбора розташоване село Биличі, яке на перший погляд нічим не відрізняється від інших галицьких сіл. Такі ж самі сільські будиночки, такі ж самі селяни трудівники, як і в інших селах, та й так само з ранку до ночі заклопотані працею, щоб заробити собі на хліб щоденний. Проте до цього села, чи правильніше можна сказати – на узлісся за селом – приїжджає багато людей. Туди спішать у першу чергу ті, хто потребує допомоги, але не людської, а надзвичайної.

Про це місце в народній пам’яті є досить цікавий переказ.

– Подія відбувалася десь двісті років тому. Точної дати вже ніхто не пам’ятає. На узліссі пастухи випасали велике панське стадо худоби. Пасти приходилося щодня, і в свята і в неділі. Одного разу вони випасали стадо в неділю, а оскільки були побожними, то десь так опівдні, коли завершується Служба Божа в храмі, клякнули помолитися перед кущем ліщини. Враз перед ними з’явилася Мати Божа посеред ясного світла, що освітило всю околицю. Воно було надприродне, сліпуче, такого пастухи ще ніколи не бачили. Вони попадали лицем на землю, лякаючись сліпучого світла. Біля ніг Богородиці з’явилося джерело, від якого почав мандрувати потічок. Вдома пастухи розказали про цю подію. Селяни зібралися разом і над джерелом побудували деревяну Каплицю та поставили Хреста біля самої води. Розказують, що вода мала надзвичайну силу, могла лікувати хворих, особливо тих, хто мав проблеми із зором.

Не буду переконувати, що відбувалося саме так, бо свідків давно вже немає, але принаймні щось подібне мусило там відбуватися, бо так розказують старожили. З часом ці події забулися і люди перестали до джерела ходити.

Є ще й інша історія також з переказів, але трохи вже пізніша. її можна вважати або початковою, або продовженням попередньої, бо невідомо скільки часу перша дерев’яна Каплиця простояла.

– Жила в селі Биличі щаслива сім’я, яка мала одну проблему. Дружина була незрячою і важко було чоловікові самому давати лад господарці. Одного разу ввечері він щиро помолився до Пресвятої Богородиці, очікуючи від Неї допомоги. Вночі йому приснився цікавий сон. Ніби з’явилася йому уві сні Пресвята Богородиця і сказала, щоб він разом з дружиною пішли на узлісся за селом. Там є джерело і струмочок від нього тече, в цій воді потрібно промити очі дружини, тоді вона прозріє. Зранку чоловік розказав свій сон дружині, і вони обоє швиденько пішли на те місце. Дійсно, знайшли джерело, промили очі дружини і вона прозріла. Слава про це місце швидко розповсюдилася. І багато людей зі всієї околиці почали приїжджати до Святого Місця та просити допомоги в Богородиці. А той чоловік із вдячності за отриману Ласку Божу, побудував над джерелом дерев’яну Каплицю і біля самого джерела поставив Хреста.

Є ще й третя історія про Чудодійне джерело на узліссі біля села Биличі. Можливо найцікавіша, бо відбувалася недавно і є найбільше достовірною.

– Ця дерев’яна Каплиця простояла на узліссі біля джерела аж до кінця другої світової війни. Серед воїнів радянської армії, які прибули зі сходу і йшли на Берлін, був один молодий офіцер, який відрізнявся від інших воїнів своєю завзятістю, жорстокістю і ненавистю до місцевих людей та їхніх звичаїв. Сам був атеїстом, йому не сподобалося те, що люди ходять до Каплиці молитися і наказав зруйнувати її. З часом люди все менше і менше почали відвідувати це Святе Місце, поки зовсім не зневірилися, спочатку зі страху перед владою, а потім вже і з байдужості.

Після завершення війни молодий офіцер повернувся на схід до себе додому. Через декілька років одружився і зажив щасливим сімейним життям. У них народився гарний син. Всі мали би бути щасливими, але так не виглядало. Сім’я мала велике горе – син народився незрячим. Коли він підріс, батько почав возити його до найвідоміших лікарів-окулістів, і до Філатова в Одесу, і в Ленінград, і в Москву. Але ніхто не міг допомогти. Найцікавішим було те, що спеціалісти переконували, ніби з очима в хлопця все добре, а чому він не бачить, то невідомо. Люди почали говорити, що якщо з очима все в порядку, а хлопець не бачить, то напевно хтось прокляв його, а ліком від цього є молитви.

Офіцер-атеїст так любив свого сина, що переборов себе і почав молитися. Одного разу чоловік молився до пізньої ночі і втомлений швиденько заснув. Приснився йому сон, що він знаходиться в кімнаті, а на порозі будинку з’явилася якась гарна жінка, і запитує його, чому він такий зажурений. Він розплакався перед нею, як маленька дитина і почав розповідати про сумну долю свого сина. Жінка нічого не казала, тільки дуже пильно на нього дивилася. Коли він завершив свою розповідь, вона зайшла до кімнати і сіла за столом. Потім почала випитувати в нього про всі його погані вчинки за той час, що він прожив. Чоловік, як на сповіді щиро почав розказувати про свої гріхи. Але той випадок, про руйнування Каплиці і Хреста він навіть не вважав за поганий вчинок. Тому про цю подію жінка сама йому нагадала.

– Пам’ятаєш те маленьке село на Прикарпатті, де ви були розквартировані, коли йшли з військом на захід? Пам’ятаєш ту Каплицю і Хрест, яких ти з власної злої волі наказав зруйнувати? Ти забув про цей злочин, а я не забула. Через твій вчинок люди зневірилися в чудодійності того місця. Вони перестали туди ходити, джерело з часом заросло різним зіллям та кущами. Поїдь туди разом зі сином і очисти те джерело. Коли вже буде більше води, то три рази опусти в неї свого сина. А коли будеш опускати то молися і кайся за свої гріхи. Син твій прозріє, а ти повинен прославити Господа Бога, – над джерелом побудувати Каплицю, а біля самої води поставити Хреста. То для того, щоб люди знову туди приходили й отримували допомогу від Господа.

Прокинувся той чоловік зі сну і на серці стало легко, легко. Розбудивши дружину, він на радості почав цілувати її та сина і розказувати про свій сон. Ну і звичайно, пригадав уже те село, де вони були розквартировані під час війни і ті події, коли він наказав зруйнувати Капличку та Хреста.

Попрощався чоловік з дружиною і разом із сином відправилися в далеку дорогу. Село Биличі він знайшов досить швидко, але важче було знайти те Святе Місце під лісом. Минуло вже біля двадцяти років, час наступив атеїстичний, молодь менше цікавилася релігією і такої історії не знала. Старші заклопотані щоденними турботами вже позабували ті місця. Але знайшлася одна бабця, яка добре пам’ятала ті події і показала колишньому військовому місце під лісом.

Чоловік розчистив вказане місце і там дійсно з’явилося велике джерело. Через короткий час вже було багато води. Батько тричі занурив у воду сина і той почав бачити. Радості обох не було меж. Чоловік клякнув на землю, поставив на коліна біля себе сина і обоє почали молитися та прославляти Бога. Так відбулося чудо зцілення в недалекі від нас часи.

Чужинець залишив місцевим людям певну суму грошей, щоб побудували Каплицю і поставили Хреста. Потім купив великий образ Пресвятої Богородиці, але не поставив його ще біля джерела, лише залишив людям, щоб ті потім помістили його в Каплиці. Так в чудесний спосіб прославилася Божа Сила і допомога людям Пресвятої Богородиці.

Правда історія з капличкою ще не закінчилася. Атеїстична влада не могла стерпіти віднови побожності людей і руйнувала Каплицю ще декілька разів, але люди вже змінилися, в чудесний спосіб відчули присутність Бога і наново її відновлювали. Останній раз Каплицю таємно повністю збудували в селі Тарнава Старосамбірського району. Вночі привезли до Билич і поставили на місце. А першу урочисту відправу вже без переслідування провели біля неї в 1988 році на тисячолітній ювілей прийняття християнства в Україні.

Тепер в село Биличі приїздить багато прочан. У кожного є якісь проблеми чи то сімейні чи зі здоров’ям і тому люди шукають допомоги в надзвичайний спосіб. А Пресвята Богородиця чекає на прочан, щоб допомогти їм так, як отримав допомогу колишній військовий. Ще багато людей отримують Ласку Божу, але в першу чергу ті, що мають проблему зі зором.

Зібрав та опрацював матеріал

о. Богдан Савчук

Молитовник-путівник для прочанина, Львів – 2006