У старовинній книзі з
бібліотеки монастиря два монахи прочитали, що на краю світу є таке місце, де
сходяться небо з землею. І ось вони вирішили відшукати його, пообіцявши, що не повернуться
доти, доки не знайдуть.
Мандруючи по світу, вони
наражалися на безліч небезпек, витримували спеку і холод, терпіли страшні
злигодні, які часто супроводжують паломництво. Долали тисячі перешкод, які
спроможні були відвернути людину від її мети. Та все-таки монахи витримали.
Вони знали, що в тому
місці, яке вони шукають, мають бути двері, в які достатньо лиш постукати, щоб
побачити Бога лице в лице.
Знайшли двері. І, не
роздумуючи й миті, зі щемом у серці постукали.
Двері повільно
відчинилися. Стривожені, монахи увійшли і... опинилися у власній келії свого
монастиря.
Одного разу до рабина
Менделя з Коцк прийшли вчені гості. Вони довго веселилися, аж раптом господар
запитав:
– Де живе Бог?
Ті засміялися і
відповіли:
– Що за дивне питання?
Чи ж всесвіт не є повний Його слави?
Але рабина не
задовільнила така відповідь. Він похитав головою і сказав:
– Бог живе там, куди ми
дозволимо Йому увійти.
І це є найважливіше у
нашому житті – дозволити Богові увійти. Але дозволити Йому увійти можемо тільки
туди, де самі перебуваємо, де живемо правдивим життям, – тобто у серце.
"Стою при дверях і
стукаю”, – каже Господь у Біблії.
