Двоє мандрівників
піднімалися звивистою стежкою вгору, холодний вітер дув їм просто у лице.
Ось-ось мала початися снігова буря. Між скелями вже було чути свист страшного
вихору. Йти було все важче і важче. Вони знали. Що якщо вчасно не дійдуть до
притулку, то загинуть у сніговій заметілі.
Мандрівники вже зовсім
вибилися з сил, а густий холодний сніг заліплював їм очі. Нараз почули сильний
стогін із прірви. Якийсь бідолаха упав туди і благав про допомогу.
Один сказав:
– Це доля! Той чоловік –
засуджений на смерть. Поспішаймо, бо скінчимо так, як він.
І прискорив крок,
нахиляючись вперед. Другий, натомість, пожалів бідолаху і спустився вниз.
Знайшов його, завдав собі на плечі й продовжив далі свою мандрівку вже з важкою
ношею.
Темніло. Стежку було
ледь видно. Мандрівник, який допомагав пораненому, уже геть знесилів.
Несподівано він побачив світло в колибі. Це додало йому сили. Та раптом ногою
зачепив за щось тверде, що лежало поперек стежки. Нахилився і сповнився жахом: під
снігом лежав уже закостенілий його товариш по подорожі. А милосердний
мандрівник уникнув смерті тільки тому. Що докладав усіх сил, аби врятувати того
бідолаху, який упав у прірву.
Дівчина була в поганому
настрої. Все було проти неї, все її дратувало. Багато вимагають в школі, вдома,
надто багато... Та ще й мама вже в котрий раз читає їй нотації...
Дочка насупилася ще
більше. Потім, дивлячись мамі просто в очі, голосно сказала:
– Мамо, мені вже обридли
твої повчання. Чому, натомість, не обіймеш мене сильно-сильно? Жодна порада не
поможе мені більше від твоєї ласки.
Мати дуже здивувалась.
Очі дочки благали обіймів. Непевним голосом і майже з плачем сказала:
– Хочеш... ти хочеш, щоб
я тебе обняла? Знаєш, я також хочу, щоб ти мене обняла...
І вони обнялись, зі
сльозами радості в очах.
Кожний з нас потребує
потіхи і розради, конкретного вияву любові. Але ми часто є надто стримані,
надто боязкі, щоб виявити наші правдиві почуття. І ховаємо їх за холодною й
суворою маскою, зі страху, щоб інші не побачили нашої "слабкості”.
Але тільки тепло серця
може врятувати нас від великого холоду нашої епохи.
