У джунглях, недалеко від
села, жила сім’я мавп. Єдина річ, яка їх цікавила, був вогонь. Вони
приглядались до полум’я, що витанцьовувало червоними язиками в хатах, а ще
більше на подвір’ях, де навколо нього з вдоволеними лицями сиділи селяни.
Одного досить холодного
вечора мавпи побачили світлячка, що блимав між листям на кущі. Вони подумали,
що то була іскорка тієї дивної речі, яка огрівала людей, і дбайливо взяли його.
Прикривши його сухою травою і гілками, мавпи простягали руки до нього та
скрекотіли від задоволення, думаючи, що гріються. Одна навіть почала дути на
світлячка, бо багато разів бачила, що так роблять люди.
За цим усім з дерева
спостерігала пташка з золотими крильцями. Їй стало шкода тих бідних мавп, вона
злетіла до них і сказала:
– Приятелі, ви
обманюєтесь – це не вогонь... Це – тільки світлячок!
Але мавпи, невдоволені,
прогнали її геть, і стали ще сильніше дути на нього.
– Ви обманюєтесь! –
повторювала пташка, літаючи над мавпами, що юрмилися довкола купки сухої трави
і гілок. – Заховайтесь де інде від холоду!
Одна з мавп дуже
розгнівалась, схопила пташку з золотими крилами й убила її. І знову всі почали
дути на світлячка.
Через ніч усі повмирали
від холоду.
"Хоч як багато чудес Він
учинив перед ними, вони не вірували в Нього, щоб збулося слово пророка Ісаї,
який сказав: "Він засліпив їм очі й заціпенив їм серце, щоб очима не бачили,
щоб серцем не розуміли і не навернулися, щоб Я їх вигоїв” (див.: Йо. 12,
37-40).
