Молодим людям, які приходили до нього вперше, раббі Бунам розповідав історію вчителя Езекії, сина Єкеля, що з Кракова.
По багатьох роках тяжкої праці (що, проте, зовсім не порушило його віри в Бога), йому приснився сон, ніби він мусить податися до Праги, аби там, під мостом, що провадить до королівського палацу, шукати скарб. Коли той сон повторився утретє, Езекія рушив у дорогу і пішо добрався до Праги. Але міст охоронявся денно і нічно, отож Езекія не міг здобутися на відвагу розпочати пошуки скарбу у вказаному місці.
Проте він щоранку приходив до моста і ходив коло нього аж до вечора. Врешті капітан сторожі, помітивши його мандрівки, наблизився до нього і приязно поспитав, чи той не загубив бува чогось тут або, може, на когось чекає. Езекія оповів тоді йому свій сон, що привів його аж сюди, у такий далекий край.
Капітан зайшовся сміхом:
— I ти, горопахо, повірив у сон і прийшов сюди пішака? Ох! Далеко ж ти зайдеш, коли так віритимеш у сни. Уяви собі, що якби я вірив у сни, то так само мав би пертися зараз аж до Кракова, до хати якогось жида Езекїї, сина Єкеля, аби шукати скарбу під його піччю! Езекія, син Єкеля. Ось, уявляю собі, як я іду і перевертаю всі будинки у місті, де половина жидів має ім’я Езекія, а друга половина Єкель!
Капітан засміявся знову.
Езекія ґречно попрощався з ним і рушив назад додому. Коли повернувся, одразу взявся шукати під піччю і — знайшов там скарб. Відкопав його, подякував Господеві і збудував у своєму місті синагогу.
Рабини охоче розповідають про одного вчителя, який ще за життя зажив великої слави. Кажуть, що сам Бог якось звертався до нього за порадою.
— Хочу побавитися в хованки з людством. Я питав уже ангелів, де найліпше сховатися. Дехто твердить, що найбільше для цього надаються глибини океанів. Інші ж кажуть, що вершина найвищої гори. Ще інші — що зворотний бік місяця або далека зоря, бо їх не видно із землі. А ти, що ти на це скажеш?
Учитель відповів:
— Сховайся, Господи, у серці людськім. Це буде останнє місце, про яке вони подумають.