Орел, король над усіма птахами, віддавна чув про незвичайний талант солов’я. Як добрий володар, він прагнув переконатися, правду кажуть чи ні. Аби пересвідчитись, послав на перевірку двох своїх урядників: павича і жайворонка. Вони мали оцінити красу і спів соловейка.
Посланці виконали свою місію і повернулися до орла.
Павич звітував перший:
— Соловейко має таке невиразне і скромне пір’ячко, що аж смішно. Це так мене розчарувало, що я не звернув щонайменшої уваги на його спів.
А жайворонок оповів:
— Голос солов’я так мене захопив, що я забув бодай оком кинути на його убрання.
У купе сидів лише старий священик. Він відмовляв церковне правило. На одній зі станцій увійшов молодик, доволі неохайний на вигляд. Хлопець мав довге волосся, джинси були страшенно брудні, а черевики стоптані. 3 кишені у нього стирчала газета — світська і явно антицерковного спрямування.
Отець звів на молодика довгий виразний погляд, сповнений осуду.
Хлопець сів і відкрив свою газету. За якийсь час підняв голову і спитав:
— Перепрошую, отче, а що таке диспепсія? "Ось слушна нагода, аби виголосити йому проповідь”, — подумав священик і голосно вимовив:
— Диспепсія — це страшна хвороба, що вражає тих, які живуть неправильно, не складаючи планів на день, не мають ідеалів, піддаються різним поганим звичкам і не пам’ятають про те, що існує Хтось, Хто все бачить і прийде колись судити нас.
Хлопець слухав усе це зацікавлено, але водночас із певним острахом.
— Ах! — сказав він нарешті. — Тут написано, що папа страждає на диспепсію.
Кожен зауважує в інших те, що хоче в них зауважити. Часто наші думки так нас поглинають, що зовсім не чуємо ближнього.
"Не варто здійснювати розтин пташки, аби знайти джерело її співу. Варто зробити розтин власного вуха”.
(Йосиф Бродський)