Одного
разу до св. Томи з Аквіну прийшов св. Бонавентура і попросив, щоб св. Тома
показав йому бібліотеку, з якої він черпає свої знання. Святий Тома взяв св.
хрест з розп’ятим Ісусом, пригорнув його до серця, поцілував і, показавши його
св. Бонавентурі, сказав: „Ось моя бібліотека”.
Любий
сину і доню! Не засмучуйся, що, можливо, не маєш тих чудових книжок про страсті
Христові, що не маєш можливості їх читати, знай, Христос просить: „Прийди,
допоможи мені нести хрест”. Тому полиши найпильнішу працю, не дивися на свою
високу посаду, ступінь освіченості, а поспіши до найкращої у світі бібліотеки
душі – до Розп’ятого Христа. А в святому Великому Пості найкраще промовляє до
людського серця набоженство Хресної Дороги.
Тільки,
дитино Божа, зупинися на хвилину, відкинь від свого серця всі земні клопоти й
тривоги, не шукай у Хресній Дорозі театралізованого дійства, а ввійди в глибину
свого серця і щиро розваж: чи це не я став причиною мук Христових? А запитавши
себе, щиро, правдиво і чесно дай відповідь собі та Ісусові.
Наша
розмова з Богом повинна бути щирою, сповненою гірких докорів самому собі за
глибину свого духовного падіння, за втрату краси душі й розуму через гріх.
Святий Дух просвітить наш розум та розігріє наше зачерствіле серце під час
розважань на Хресній Дорозі. Щиросердечне розважання над страстями Ісусовими
допоможе нам глибше пізнати бездонну любов Бога до нас, Який терпить страшні
муки і вмирає на хресті за нас серед погорди, образ і зневаги. Постараймося
зрозуміти, що ми, негідні, тішимося в грісі, а Ісус засмучується через наш
гріх, терпить, обливається кривавим потом, але прощає нам і не перестає нас
любити.
Відбуваймо
Хресну Дорогу не тільки для того, щоб Ісусові співчувати, але й щоб оплакувати
свої гріхи та гріхи своїх дітей, які полишили Бога, адже Ісус Сам на це вказує:
„Дочки єрусалимські, не плачте наді мною, а плачте над собою та над своїми
дітьми!.. Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?”.
Щиро роздумуймо і скажім: „Мій Ісусе, що було б зі мною, коли б Ти не помер за
мене?”.
Подивися,
людино, в якому стані ти перебуваєш, коли живеш у грісі. Кожна людина, яка живе
у грісі, перетворюється на істоту без мети і цілі життя.
Щиро
усвідом собі, християнине, що не в уяві, а реально ти присутній у Єрусалимі і
йдеш за Ісусом по Його Хресній Дорозі. То що Йому скаже твоє серце, коли
побачить настільки терплячого Господа? Не засмучуйся, що не добереш слів на
розмову: достатньо, коли ти щиро полюбиш Ісуса. Два серця, що взаємно
любляться, зрозуміють себе завжди. Серце Ісуса любить тебе. Чи ти в цьому
сумніваєшся? Тож говори просто, щиро, самим тільки серцем. Знай, що у хвилинах,
коли ми поринаємо в тишу (мовчанку) і роздуми, тоді Христос промовляє до нас
через інших (на Хресній Дорозі – через слова священика), а під час роздумів
говорить до нас безпосередньо. Нехай відповідь тобі дасть твоє серце.
Найперше,
як маю перепросити Тебе, Ісусе? Я зрадив Тебе, так як ізраїльтяни, які, вітаючи
Тебе, кричали: „Осанна!”, а нині, одержавши декілька срібняків, тими самими
устами кричать: „Розпни!”. Ох, який я подібний до них. Коли Ти благословив мене
здоров’ям, успіхами в житті, то я кричав: „Осанна”, але не з любові до Тебе, а
з байдужості до Тебе. А коли Ти мене виглядав на Хресній Дорозі, я знайшов
причину не прийти. Ти кликав мене голосом церковного дзвону до Себе на Службу
Божу, але я не відповів Тобі своєю присутністю. Ісусе, Ти чекав на розмову у
молитві моїй, але її не було. Я згадав Тебе, прости Мені.
Друге:
я понівечив любов до Тебе. Свята Вероніка з любові до Тебе посвячує себе на
погорду і побиття, але услуговує Тобі, клякає і віддає найбільшу почесть,
витираючи Твоє Обличчя. Де ж моя любов? Скільки разів у моїй присутності
висміювали правди святої віри, кпили із законів Церкви, зневажали святих злі
люди, а я не став в обороні, не зупинив їх, не подав Тобі, Ісусе, руку
допомоги, хоч за це мене ніхто не карав. То така моя зрадлива любов до Тебе? О,
прости мені, Господи!
Третє:
чому я втратив надію на Твоє, Ісусе, милосердя? Йосиф з Никодимом надіються і
просять Твоєї помочі навіть тоді, коли вкладають Тебе до гробу. А я, невдячна
Твоя дитина, полишив Тебе. Я шукаю потіхи від світа і помочі від людей. Я
довіряв усім, забувши про те, що життя „без Бога ані до порога”.Я втратив надію на Материнську ласку. Я
залишив Твою, Ісусе, і мою Матір – Непорочну Діву Марію – осиротілу під
хрестом. Я уповав і надіявся тільки на свої сили і не просив Тебе, Боже,
благословення на початок моїх діл. У дні свого народження та і моїх рідних я
старався про гостину для людей, але чи я спершу вислухав Службу Божу, прийняв
Тебе, Євхаристійного? Ні. То де ж я є?
Всі
люди, і я також, розпинають Тебе і вчора, і нині – словом терпким, як оцет,
нечистим поглядом пожадливості, рікою байдужості, холодною, як лід. Розпинаємо
Тебе обильністю багатих столів. Навіть вшановуючи пам’ять св. Валентина, ми
перетворили цей день на пониження, висміювання і потоптання чистоти й святості,
подружньої любові і кохання.
Після
цієї сердечної розмови не відходь ще, клякни перед розп’ятим Ісусом, зіпри
голову на руки, дозволь, щоб покаянні думки спокійно переплили через твою душу.
Можливо, твоя совість має тобі ще дещо сказати, чого не було сказано у Хресній
Дорозі? Нехай, отже, вона говорить; ти не переривай її, доки не скінчить.
Опісля призадумайся, що тобі робити, щоб спастися. Бо коли такі тяжкі муки
перетерпів від Божої справедливості найневинніший Ісус Христос за чужі гріхи,
то що буде в пеклі з тобою за твої гріхи? Не забудь перепросити і подякувати
Божій Матері та пригадати собі, що то ти зранив Її серце сімома мечами болю.
Скажи цим двом Святим Особам: „Ісусе, Маріє, я відкриваю двері свого серця,
увійдіть у нього, зігрійте його і не дозвольте згинути мені та втратити
вічність з Богом і в Бозі”.
Пам’ятайте:
Ісус і Марія чекають нас, тож докладіть всіх зусиль і не опускайте Служби Божої
та Хресної Дороги. Амінь.
